Покутський Вістник

Ст. 2 — ПОКУТСЬКИЙ ВІСТНИК — Ч. 21

[Війна за визволення Західньої України] (продовження з с. 26)

…наших частин, що діють на залізничному напрямку Городок — Судова Вишня. Під Судовою Вишнею позавчора наші частини південного корпусу з'єдналися з північними й обклали цю місцевість зі сходу. Сьогодні вночі хоробрі частини з півночі, від Городка, після тяжких боїв здобувши Ганьчалів і Бурґталь, з'єдналися з південними — і тепер Городок так само повністю обкладений нашими військами із заходу. Завдяки успішному перебігу проведених досі операцій на напрямку Городок — Судова Вишня столиця краю Львів опинилася в повному оточенні, а обложений у ньому ворог замкнений з усіх боків. Першу фазу операцій, визначених нашим генеральним штабом, хоробрі війська виконали з повним успіхом. Щоб бодай частково перешкодити нашим операціям, ворог учора пробував наступати на ділянці Рава Руська. Однак цей наступ із Рави Руської завершився для нього цілковитою невдачею. Наші частини розбили ворога, що наступав: він утратив 40 убитими, понад 50 пораненими, а в наших руках лишився один офіцер і 12 полонених; здобуто 2 кулемети й багато боєприпасів. Ворог відійшов на свої старі позиції. На схід від Володимира-Волинського наші частини вибили поляків із Торчина. На решті ділянок становище без помітних змін.

З дня 11.III.1919. У районі Сокаль-Белз без змін. Бої за Немирів тривають. Загалом без змін. — У.П.Б., Постій 12.III. Наші частини сьогодні вночі зайняли Немирів. Ворог відходить. — Ворожий наступ на Доброшин відбито.

У.П.Б., Станиславів 13.III. Біля Сокаля — успішні розвідки передових застав; одна з них захопила 9 полонених. Біля Белза спокій. Від Рави Руської наступали сильні польські частини через Замок на Маґерів і вибили [наші] війська зі згаданих сіл. За Маґерів триває бій. Учора відбито в поляків Немирів, що його вони були зайняли силою 2 куренів і 1 батареї. Вони відступають на Любачів, покинувши чимало вбитих і поранених. Біля Львова спокій. У районі Городка і Любеня — перестрілка та жвава діяльність застав. Перед наступом поляків із Перемишля силою 2 куренів наші слабкі передові частини покинули Яксмановичі й Биків і відійшли на головні позиції біля Новосілок. Усі села вздовж фронту поляки пограбували та спалили.

Офіційний короткий звіт Головної Команди діючої армії

з дня 11 березня 1919 р.

Південно-східна група: на Єлисаветському напрямку без змін. На Цвітківському напрямку тривають бої на захід від Умані. Східна група: на Коростенському і Бердичівському напрямку ворог веде розвідку в районі на південний захід від села Голендрів, на схід від Райгорода. У районі Житомира без змін. Наш бронепоїзд доходив до ст. Рея. Північна група: на напрямку Коростень-Сарни один ворожий бронепоїзд дійшов до ст. Олевськ і обстрілював наші охоронні застави. На Лужицькому напрямку наші частини перейшли річку Горинь і захопили м. Столин. Після боїв біля села Боровая розбито більшовиків, тож вони відступили до ст. Зідобор. Ми захопили 19 полонених. Наш наступ триває. На Ковельському напрямку поляки під прикриттям свого бронепоїзда намагалися полагодити міст на р. Стохід, але наш артилерійський вогонь змусив їх відійти. На Володимир-Волинському напрямку частини наступають на м. Локачі.

Начальник оперативного відділу генерального штабу полковник Красіцький.

Життя Покуття.

Призначення. Державний Секретаріат внутрішніх справ призначив рескриптом від 9 березня 1919 (Станиславів, ч. 190/Пр.) д-ра Івана Стрийського — на його прохання — державним урядовцем на адміністративно-політичній службі й водночас управителем староства Коломия, яким він досі керував як державний повітовий комісар.

Народ собі! На український Червоний Хрест: до каси О.В.К. у Коломиї зложили: Петро Строіч із Рожнова 10 кор.

На бойовий фонд: громада Космача — збірка з коляди 3 123 кор., вояцтво табору інтернованих 30 кор., драматичний гурток у Заболотові 600 кор., вояцтво булавної сотні 24-го п. піхоти 200 кор.

На фонд удів і сиріт: о. Яросевич — збірка на богослужінні для новобранців 401 кор.; вояцтво гуцульської козацької сотні 175 кор.; п. Ліптавер 10 кор.; збірка громади Тудів 603 кор.; о. Діонизій Рудницький із Тудова 10 кор.; збірка громади Брустури 30 кор.; Зенон Винницький із Косова 50 кор.

Для полонених і інтернованих українців: добровільні пожертви в Яблонові (через станичну команду) 175 кор. 08 с. Малор[уська] сотня.

Новий часопис. 13-го числа цього місяця вперше вийшов інформаційний щоденник «Новини». Видає його коломийська Філія Центрального Інформаційного Бюро при Директорії. За редакцію відповідає Микола Бобикевич. Часопис виходитиме об 11-й годині дня й міститиме звідомлення Українського Пресового Бюро та власні відомості агентур філії, яка з кожним днем щораз ширше розгортає свою діяльність. До співпраці у філії запрошено літератора Корнила Заклинського.

Американський дипломатичний представник у Коломиї. Цими днями завітав до Коломиї поважний гість — американський дипломатичний представник Черльз Блументаль, старший чоловік бадьорого вигляду. У розмові з нашим окружним комендантом п. Блументаль сказав, що їде з Одеси, був у Бухаресті та Чернівцях, а з Коломиї має вирушити до Будапешта, Відня й Варшави, щоб пізнати становище, яке склалося в тих місцях. Він уважно придивлявся до всього й визнав, що румуни представляли нас у несприятливому світлі. Однак, переконавшись на власні очі в продуктивності й культурності українського народу, [почав] ставитися до нього інакше й запрошував до себе в гості. Заявляє, що українці можуть спокійно очікувати вирішення справи етнографічних кордонів, бо Вільсон безоглядно наполягає на виконанні всіх відомих 14 пунктів. Шкодує, що поляки даремно проливають кров, адже питання про Львів рівнозначне з питанням про Познань. Далі Блументаль повідомляє, що, всупереч усім зусиллям поляків на чолі з Ґрабським, українців буде допущено до участі в мирній конференції нарівні з іншими державами. Для українців іде від Антанти транспорт рижу та інших харчових засобів, що значно сприятиме зниженню цін. Насамкінець він підкреслив, що Україну чекає світле майбутнє, а тому й буковинським українцям не варто зневірюватися.

З Т-ва «Молода Громада». У суботу 15 березня о 7½ год. вечора відбувся відчит товариша Ясінського на тему «Наша інтелігенція — а сучасний момент». Після відчиту — дискусія над виголошеним відчитом і продовження дискусії над попереднім.

Загальні збори Пасічницько-Садівницького товариства відбудуться 19 березня ц. р. об 11-й годині ранку в приміщенні товариства «Чорногора» на вул. Мазепи (давніше Костюшка) ч. 35, з порядком денним: вибори Наглядової Ради і Дирекції. При нагоді — відчит про перший виліт [бджіл], весняну ревізію пасіки та весняну роботу в саду. Тома Фандарис.

Вічевий рух. Комісаріат у земельних справах, об'їжджаючи з урядовою об'їздкою села коломийського повіту, намагається використати цю нагоду для влаштування віч. Ці віча мають насамперед на меті роз'яснення земельної справи та заспокоєння народу, який нетерпляче чекав проведення самої реформи. При цій нагоді неминуче доводиться порушувати справу організації та військову справу. Так відбулися віча в Турці, у Гвіздці (окружне), у Матіївцях, Ценеві та Коршеві. Щодо земельної справи, то наш народ усюди по селах дає себе переконати, що її проведення тепер неможливе, і цілком спокійний, коли з ним поводяться відверто й коли він бачить, що його не ошукують. Щодо весняних засівів, народ хоче передусім мати запоруку, що пани та єврейські п'явки, які переховують і перепродують насіння наше, а часом навіть підкуповують слабких характером, не дуритимуть народ. На жаль, цієї запоруки досі не могли дати народові ні земельні комітети, ні земельний комісаріат, маючи зв'язані руки військовою владою та харчовим уря[дом]… (далі — на стор. с. 28)

Фейлетон

С. Васильченко:

Мужицька арифметика.

— Чи немає у вас, Василю Івановичу, якоїсь газети або книжки? — питав візник Антін монополіста, зав'язуючи в хустинку гроші за підводу.

Василь Іванович, панок середнього віку, червонопикий, з круглим животом, затягнувся цигаркою й пустив хмару диму.

— А навіщо тобі книжка? — трохи помовчавши, спитав він, насупивши ріденькі брови.

— Розважився б трохи на свято, а то забув, коли й книжка була в хаті, — відповідає Антін, — мабуть, і абетку забув уже.

— То тобі велика шкода від того?.. Як сказати правду, то пуста ця справа — книжки читати! — заходився казати Василь Іванович, — та й зовсім воно не личить мужикові.

— Звісно, хіба треба, щоб нам були книжки в голові, — погоджується Антін, — часом за роботою нема коли вгору глянути, не те що в книжку!

— То чи не знайшлося б, кажу, чого-небудь для мене, — знову сказав Антін, трохи перечекавши, — почитав би трохи по обіді, щоб не нудьгувати.

— Хіба от що, — подумавши, сказав монополіст, — винесу тобі псалтир. Для свята кращої книжки й не знайти.

— Псалтир є в мене, Василю Івановичу, — мовив Антін. — Чи нема якоїсь іншої?.. Може, є така, що пише про Думу або про землю?

Василь Іванович скосив набік примружене око й закусив губу.

— Таких книжок, як ти кажеш, у мене, братику, не водиться. За такі книжки — знаєш, куди тепер запроторюють? — Василь Іванович суворо глянув на Антона. — Стережися, Антосю, тих книжок, як вогню, по-приятельському раджу тобі. А коли вже тобі припала така охота читати, то почекай — я тобі дам іншу книжку.

Василь Іванович пішов до другої кімнати, відчинив шафу й заходився ритися в купі якихось паперів та книжок. Витягнувши зі споду старенький, в обшарпаній оправі задачник Євтушевського, він обмахнув з нього порох і виніс Антонові.

— Оце тобі, Антоне, книжка, — казав Василь Іванович, віддаючи йому задачник. — Не пуста якась — корисна книжка! Тут кожна задача — наче загадка: поморочиш голову, поки ладу добереш.

— Спасибі, Василю Івановичу, — сказав Антін. Потім узяв, не роздивляючись, під пахву книжку, попрощався й пішов із хати. Василь Іванович стояв біля дверей і довго дивився йому вслід. Потім тихенько захихотів і, тикаючи пальцем у двері, шипів крізь зуби: «ото тобі книжка, хаме! Читай, гадюко, читай! Там тобі буде і про землю, і про Думу».

Веселий і радий, усміхаючись у руденьку борідку, пішов він до другої кімнати обідати.

Відпочивши по обіді, монополіст узяв ціпок і пішов на прогулянку. Іде Василь Іванович селом, ціпком підпирається. Біля дворів і хат сидять гуртками чоловіки та жінки, гомонять собі. На моріжку бавляться діти; співають десь дівчата. У селі немає більше «панів», окрім Василя Івановича, і він почувається тут маленьким князьком. Люди низенько вклоняються йому, а він привітно киває їм головою. Йому так приємно бачити шанобливість до своєї особи.

Ось іде селянин Литовка — який здоровенний чолов'яга, а як покірно вклоняється, мов той дуб у негоду.

Здогадується Василь Іванович, чого так гнеться перед ним Литовка: підходить строк векселя, а грошей, мабуть, малувато…

— Нічого, почекаємо, — думає він, — аби проценти свого часу виплачував.

Іде далі Василь Іванович, мугиче собі під ніс щось божественне, хазяйським оком по селу розглядається — чи нема десь якогось непорядку.

Нагримав на дітей, щоб не пустували; зачепив молодицю, що вийшла до колодязя по воду.

Дійшов до Антонового двору. Бачить — у вишнику, біля хати, сидять люди, гомонять, сміються. Поміж ними — Антін із книжкою.

«Ага, книжечку мою читають! — подумав Василь Іванович. — Ну, нехай собі читають». Спинившись навпроти вишника, він спитав:

— Ну що? Як книжечка — сподобалася?

— А нічого собі! — відповідає Антін. — Веселенька книжка.

— Ну, читайте, читайте собі! — промовляє Василь Іванович і йде далі.

«Веселенька книжечка!.. гевали-гевали! — сміється він сам до себе. — Їм що не ляпай язиком, аби ляпать. Та ще й іржуть собі! І що там вони знайшли такого смішного?»

Потім його стало тягти послухати. Звернувши з дороги, непомітно підійшов він до тину й став крадькома прислухатися.

Слухає — Антін читає по складах [по-російському, з задачника]:

«Селянин зобов'язався перевезти з міста 100 ламп з тією умовою, щоб за кожну доставлену цілою лампу йому платили по 10 коп., а за кожну розбиту вираховували з нього по 1 руб. 20 коп. Під час перевезення 3 лампи розбилися. Скільки заробив селянин за доставку ламп?»

Антін, дочитавши задачу до кінця, підвів червоне від напруги обличчя й веселими очима оглянув слухачів.

— Питає: скільки ж то він заробив! — сміючись, своїми словами переказує Антін.

— Мабуть, багато заробив! — сказав бородатий дід у білих штанях; тоді вийняв з рота люльку й зареготав.

— Не скажу вже, скільки він там заробив, та знаю, що, як стане так заробляти, то скоро й останньої коняки спекається, — додав руденький жвавий Охрім. — Хай йому біс з такими заробітками!

(Докінчення буде).