Покутський Вістник

Ст. 2 — ПОКУТСЬКИЙ ВІСТНИК — Ч. 14

[Під польським наїздом — закінчення]

…в ночі. В селі забрали худобу, кожухи, а учителя і священика вивезли, а коли люди почали опиратися, запалили село. Так поступають по варварськи Поляки, які нам закидають дикунство. Погордою і ненавистю дишуть по нас Українців всі Поляки. Не признають, що ми маємо право до своєї землі, державности, а уважають нас своїми підданими і тепер уважають нас не як воюючу сторону, а лиш як бунтівників проти польської держави. Щоби сього того більше не було, і взагалі, щоби українського питання не було, постановили тепер нас вовсім винищити так що до людности, як і що до майна, і переводять се ділом: нищать народ голодом і холодом по таборах, а майно рабують, села пускають з димом.

Супроти того дивною видається наша поблажливість для них тут, на наших територіях, мимо їх ворожого і бунтівного поведення. Дивним видається охорона добра і майна та їх незвичайна свобода.

Жиди і Укр. Держава.

П. В. Тимошевський в київській „Україні" пише:

„Жиди на Україні мають права, як нігде в світі: вони мають національно-персональну автономію. Але давши Жидам такі права, український народ і український уряд мають повне право вимагати від жидівського народу на Україні не тільки повної льояльности що до Української Держави, але й активної підтримки. Повноправний громадянин У. Н. Республіки мусить цю Республіку боронити. Тепер, коли на Україну насувають з усіх боків вороги, з півночі сунуть орди совітської Московщини, зі сходу — війська реакціонера ґенерала Краснова, на заході — загрожують Поляки та Румуни, а ворог внутрішній, прикриваючись большевизмом, хоче зірвати державу з середини, — тепер настав мент показати свою льояльність і відданість У. Н. Республіці. Від того, як жидівство в цілому в цей грізний мент віднесеться до цієї справи, — богато залежати-ме становище українського жидівства в будучині. Український народ — могутній народ: він зуміє віддячити друзям, але зуміє воздати по заслузі й ворогам. Ми думаємо, що тепер є на часі, аби усі жидівські партії шляхом деклярації висловили свою льояльність до Української Держави і Українського Уряду і осудили ворога нашої державности. Український Уряд мусить цього від жидівських партій вимагати. Жиди мусять не тільки на словах, але й на ділі довести, що вони є правдиві громадяни Української Народньої Республіки. Настав мент, коли ми мусимо точно знати, де друг, а де — ворог."

З буковинської України.

Дальші звірства Румунів на Буковині.

Розвірені румунські наїздники не перестають масакрувати українське мирне населення на Буковині. — В Топорівцях арештували 32 людей і так знущалися, що другий листонош від тяжких побоїв зійшов з розуму.

Арештування Українців не перепиняються. Послідніми часами арештували далі пп. Атаманюка, уряльника каси зі Сторожинця, о. Маланчука, гр. правосл. пароха з Вашківців н. Ч., Юрія Поладія, управителя школи з Луки, Сарматюка, учителя з Лукавиця н. С. (сего вивезли вже до Румунії), а 13. лютого директора ґімназії Миколу Ісопенка з Вижниці. — Арештованих держать Румуни в ґарнізонових арештах в Чернівцях, очевидно в неопалених казнях, їсти не дають, а за се жертви румунської ненависти що днини наслужують, чи не надходять буки, яких і інтеліґенції не жалують… — Так то живеться нам в румунськім пеклі.

Не попадайте в розпуку!

Ми одержали письмо від бук. селян, в якім вони дорікають бук. укр. послам за се, що досі не причинилися до визволення так тяжко гнобленого укр. народу із кайданів „звірських Румунів"… „Ось так — пишуть вони — мусимо удатися до чужих людий з плачем і ревучим голосом о наше визволення з румунських кайданів"… За селян з українських повітів Кіцмань і Заставна підписані: (Підписи зі зрозумілих причин пропускаємо).

На се скажемо: „Не попадайте в розпуку, Братя! Ми знаємо, яке Ви горе там переживаєте під ворожим наїздом, але се не на віки так буде! Прийде час і бук. український народ скине важкі пута неволі і заживе щасливо в єдиній вольній соборній Україні. Ані одна пядь української землі не сміє припасти ворогам! Україна велика й сильна та зуміє захистити усі свої діти! Тільки поки що терпеливости! За Вас міліони думають і за Вами постоять у свій час!"

Румунські селяни на Буковині хотять революції!

Черновецька румунська ґазета „Ґласул Буковіней" доносить, що й посла Ґріґоровича (соціял-демократа) явилася депутація селян із гір та просила його, щоби він зорґанізував революцію. — Зачуваємо, що і у самого Янку Фльондора були депутації рум. селян радовецького повіту, які протестували проти прилучення Буковини до Румунії, „бо їх про се ніхто не питався", і волиби були б радше за прилученням до України, „бо там панів нема"! — Се для буковинсько-румунських відносин дуже характеристичне і доказує, що панування румунських імперіялістів на насильстві і поневоленню основане, навіть на їх власній області не стоїть на твердих основах, — а що доперва говорити про області чисто українські…

Желізничники відмовили Румунам приречення!

Рум. власти жадали від желізничників приречення, але не тільки українські, але також і инші желізничники відмовилися сего зробити. Навіть деякі буковинські Румуни не хотіли присягати!

Захар Скварко. Земельна справа. 10. (Дальше.)

Число населення в повисших 9 ґуберніях України виносило в 1914 р. 32,018.700 душ — з того 75% селян = 24,014.000 душ. Коли узгляднить ся те, що від спису земель в 1905 р. до спису населення в 1914 р. прибуло селянам в дорозі докупна що найменше кількасот тисяч десятин землі, вийде, що на селян на Україні припадало в 1914 около 53% всеї землі, а на одну селянську душу около 1 десятина = 109 арів 25 квадратних метрів, або несповна 2 морги землі. Коли з решти 47% землі, яка оставала в неселянських руках, вилучиться лише 17% на ліси, неужитки, міста і т. п., то при земельній реформі моглиб селяни одержати додатково що найбільше ще 30% землі, яка з тепepішньою селянською землею, при оподаткованню українського населення на Україні що 60 років при дотеперішній екстензивній господарці, заспокоювалаби населення України на около 50 років.

При наших міркуваннях згадаймо ще про теорію Роберта Мальтуса (1798), яка каже, що населення зростає в ґеометричній постепенности — (2 : 4 : 8 : 16 і т. д.), а в тім самім часі число хлібів збільшається лише в аритметичній постепенности (2 : 4 : 6 : 8 і т. д.). Се розуміється так: з початку було людности пр. на Україні 2, після 60 років будь 2 × 2 = 4, після дальших 60 років 4 × 2 = 8 і так 8 × 2 = 16, і т. д.; а що до харчів: на початку скількість їх була 2, після 60 років будь 2 + 2 = 4, після дальших 60 років 4 + 2 = 6, відтак 6 + 2 = 8 і т. д. Вправді між економістами нема досі остаточної згоди на повисшу теорію Мальтуса, та все таки много економістів, статистів і природників (пр. Дарвін) годяться в засаді з тою теорією Мальтуса. В кождім разі ся теорія повинна також орієнтувати нас в справі земельної реформи і вона в найбільшій мірі поясняє нам, чому що кілька років після земельних наділів наступає поновно „голод на землю".

З усіх повисших статистичних даних і міркувань випливають ясно і певно отсі загальні висновки:

I) Як в Галичині так і на Україні селяни мають занадто мало землі в своїм володінню і як на Україні так і в Галичині земельна реформа являється соціяльно-економічною і суспільно-політичною конечністю, яка в українській державі можливо найскорше мусить бути полагоджена.

II) Наділення хліборобів землею, навіть при спотребованню на ту ціль всіх запасів управних земель — при дотечасним (екстензивнім) способі хліборобства — може заспокоювати населення лише на короткий час. Супроти того:

1. Земельну реформу треба так переводити, щоби забезпечити розвиток інтензивного (поліпшеного, видатнійшого) хліборобства, і відтак треба дальше неустанно і всесторонно змагати до того, щоби інтензивне хліборобство як найбільше поширювало і поглублювалося;

2. треба розвинути як найсильнійше змагання і як найенерґічнійше дбати про розвиток промисловости і торговлі на українських землях;

3. треба завчасу приготовляти місця і плян для внутрішнього і евентуально заграничного переселювання безземельних і малоземельних.

Інструкція до отворення діяльности повітових, сільських, містечкових і мійських Харчевих Управ.

I. Повітовим державним харчевим орґаном являється Повітова Харчева Управа, яка обіймає теріторію повіта і складається з представників: по одному від Повітової Національної Ради, повітового комісаря, ґарнізону, два від споживчої кооперації і три від повітової філії Товариства „Сільський Господар". Повітова харчева управа обірає з поміж себе голову, який являється безпосередним виконавцем розпоряджень Управління Головноуповноваженого і постанов своєї Управи, керовничим канцелярійним апаратом Управи. Він удержується на державні кошти.

II. Самим дрібним харчевим орґаном являється сільська, містечкова і мійська Харчева Управа, яка обіймає теріторію відповідного села, містечка і міста. Ці дрібнійші харчеві управи безпосередно підлягають Повітовій Харчевій Управі і складаються: 1. Сільська і містечкова Харчева Управа з трьох представників т-ва „Сільський Господар", двох споживчої кооперації і відповідного сільського, або містечкового комісаря. — Примітка: В селах, де немає т-ва „Сільський Господар", або кооперативи, недостаючі по розписи члени харчевої управи обіраються загальними зборами сеї громади. 3. Мійські харчеві управи складаються з двох представників споживчої кооперації, одного від товариства „Сільський Господар", мійського комісаря, одного від комітету опіки над біднима і одного від робітничих організацій. Сільські, містечкові і мійські харчеві управи обірають з поміж себе голову, який являється виконавцем розпоряджень висших харчевих орґанів і постанов своєї управи і керовничим канцеляpією. Він удержується на державні кошти.

III. Всі харчеві управи мають розпорядочо-контрольний характер, а саме: а) одержують від Управління Головноуповноваженого потрібні харчі і насіння; б) провадять точно статистику людности і запасу харчів своєї теріторії; в) ухвалюють порядок роспреділення і збору продуктів харчування, по якому споживчі кооперативи технічно їх переводять; г) контролюють кооперативи в їх технічній роботі по роспреділенню і збору доручених їм продуктів; д) провадять точні фінансові розрахунки за одержані і здані продукти харчування; е) при відсутности кооператив уживають заходів до орґанізації технічного роспреділення і збору харчів власними силами; з) контролюють млини; к) в випадку особливих подій набувають право заготовляти власними силами.

IV. Фінанси на утримання повітових і дрібнійших харчевих управ складаються з відсотків, наки…

Община-соціялізація чи індівідуальна власність землі?

Найбільше впливова на Україні партія соціялістів-революціонерів рішила дати селянам землю на т. зв. „общинім" праві, а не на приватно-індівідуальнім (особисто-окремім) праві власности. Отже „Община" має бути головною основою, на якій мається оперти земельна реформа і соціялізація землі на Україні. Щож то є „община і общинне право" володіння землею? Много економістів є тої гадки, що в початках хліборобства люди гуртом і спільно займали землю, спільно корчували ліси, порядкували, спільно управляли землю, а навіть спільно споживали її плоди, та упір доперва з часом люди зачали ділити землю на індівідуальну, приватну власність. Так було пр. в Німеччині (Markgenossenschaften), де ще й досі остають ті зв. альменди, се є спільні пасовиска і ліси (в Галичині т. зв. громадські „добра"). В Англії спільне володіннє землею розвязалося доперва в середних віках.*) У всіх Славян були також „спольноти", та й досі ще у полудневих Славян є т. зв. „Задруґи", се є спільні родинні господарства. Однак деякі економісти — (Даріґун, Гільдебранд, Бельов) — казали, що і приватна власність землі основувалася вже в початках хліборобства. Мабуть було так, як кому де було безпечнійше, вигіднійше і можливо забиратися до хліборобства. (Дальше буде.)

*) „Dr. Eugen von Philippovich; Grundriss der politischen Oekonomie, Tübingen 1908".