Архів-ІФ

Покутський Вістник

ч. 17 2.III.1919 Коломия стор. 22

Титульна сторінка ч. 17. Угорі — «Комунікат Державного Секретаряту в справі переговорів з місією Антанти» (звідомлення У.П.Б. з 28 лютого): хроніка львівсько-ходорівських конференцій 25–27 лютого між делегацією Державного Секретаріату ЗОУНР і місією Антанти (армій Англії, Франції, ЗСА й Італії), за участю головного отамана Петлюри, президента УНРади д-ра Петрушевича і президента Держ. Секретаріату д-ра Голубовича; поіменний склад української делегації (голова — д-р Охримович); вимога української сторони — лінія Сяну як межа польсько-українського розмежування, інакше перемир'я буде негайно виповіджене. Далі — велика передова «Схоронім честь народа» (передрук «Укр. Голос») — патетичний заклик зберегти честь і розвагу нації, довіряти провідникам, стерегтися «платних агітаторів ворога»; завершується гаслом про сильну карну армію. Внизу 3-ї шпальти починається «Україна й Антанта» — дослівний переклад статті «Чи Антанта думає про долю України?» з паризького «Le Journal» (4 лютого); продовження — на с. 23.

Оригінал · правопис 1919 р.

Рік II. Коломия, неділя 2. марта 1919. Ч. 17. — Ціна сього числа 1 кор.

ПОКУТСЬКИЙ ВІСТНИК — Виходить що четверга та неділі.

Видає Окружна Національна Рада в Коломиї. Редактор Ом. Карашкевич. Передплата: на рік 70 К, пів року 35, чверть року 18. Поодиноке число коштує 1 кор. Контора редакції й адміністрації: Коломия, Костюшка ч. 42.

КОМУНІКАТ ДЕРЖАВНОГО СЕКРЕТАРЯТУ В СПРАВІ ПЕРЕГОВОРІВ З МІСІЄЮ АНТАНТИ.

Урядово звідомляють: Нині в вівторок 25. с. м. розпочались у Львові конференції делегації Державного Секретаряту з місією Антанти. Дальші конференції велися через цілу середу 26. с. м. В четвер 27. с. м. делегація Антанти відбула конференцію з делегацією Державного Секретаряту, і місія Антанти прибула до Ходорова, де місія Антанти відбула конференцію з головним отаманом Петлюрою, а також з президентом Української Національної Ради др. Петрушевичем і президентом Держ. Секрет. др. Голубовичем. Вечером місія Антанти і делегація Держ. Секр. відїхали знов до Львова, де нині відбуваються дальші конференції. На бажання місії Антанти відбулася в середу 26. с. м. вечером також одна конференція між делегацією Державного Секретаряту і делегацією польського правительства. Місія Антанти складається з представників армії Англії, Франції, Злучених Держав і Італії. В склад делегації Держ. Секретаряту входять: секретар др. Е. Бурачинський, др. Ст. Витвицький, др. М. Лозинський, Вол. Темницький, о. Ф. Бонн, полк. Гужковський, полк. Слюсарчук, полк. Фідлєр і отаман Рожанковський. Головою делегації є др. Охримович. На дотеперішних конференціях місія Антанти головно інформувалась дуже докладно про внутрішнє положення в нашій державі та про міжнародне становище нашого правительства.

НА НИНІШНІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ МАЄ МІСІЯ ПРЕДСТАВИТИ СВОЄ СТАНОВИЩЕ В ЦІЛИ ТИМЧАСОВОГО ПОЛАГОДЖЕННЯ ПОЛЬСЬКО — УКРАЇНСЬКОГО КОНФЛІКТУ. НАША ДЕЛЄГАЦІЯ ОБСТОЮЄ ПРІНЦИПІЯЛЬНО ЛІНІЮ СЯНУ. КОЛИ ПРЕДЛОЖЕННЯ МІСІЇ НЕ БУДЕ ДЛЯ НАС ВДОВОЛЯЮЧИМ, ПЕРЕМИРЯ БУДЕ НЕГАЙНО ВИПОВІДЖЕНЕ.

У. П. Б. 28. ІІ. 1919.

Схоронім честь народа.

В кожньому свойому крокові ми повинні відчувати ту велику відповідальність, яку ми несемо перед грядучими поколіннями, будуючи власну державу. В кожньому свойому ділі ми повинні бачити ту велику вагу завдання, яке вложила на нас доля. Цеж рішається наше „бути або не бути“, цеж може в послідне ставиться на пробний камінь наше істнування як нації, наша доля на цілі століття. Благословенними, вольні і щасливі, проклонами згноблені і повалені згадуватимуть нас діти наші. Тяжкий тягар, ще більш тяжку відповідальність вложила на нас нинішна хвиля. З безмежною любовю до Заплаканої Мами, що всміхнулась під цей грізний час, видячи любих синів своїх, ми зустріли слушну годину. З безграничною посвятою, в холоді і голоді, ми хопили мечі і станули лавою в обороні Вільної України. І стоїмо в рядах до нині, бо Мати позвала нас. Позвала синів своїх на кровавий тан, на оборону землі і волі перед наїздниками, що чорними хмарами сунуть на нас з усіх сторін.

Є в життю народа хвилі, що важким камінем давлять груди; є моменти, яких тягар чує на собі кожня одиниця. Є дні, в яких, здається, пукне натягнена струна і почуються прикрі звуки.

Важкі часом хвилі в життю народа, важкі моменти. Тоді треба взяти верх над пристрастями, що горять в грудях, тоді треба запанувати над почуваннями серця. Тоді треба кермуватись холодним розумом. Сильну волю викресати в своїй душі і холодним розумом важити свої діла. Щоб не плямити чести народа, щоб не чорнити чистих його рук. Бо народ мусить мати честь і розвагу, мусить з білими руками. Коли ні — перестає бути народом. Нас подивляв досі цілий світ. Ми були гордістю наших провідників. Розважний, спокійний і трудолюбивий народ ставився на примір плаваючому в крові Сходови, викликував подив в очах Заходу. Ми чесно йшли і гордо держали свої прапори. Душі наші горіли любовю до України; серця наші були чисті, як сльоза дитини, а одіж наша була біла, як сніг.

Так буде і на будуче. Сильну волю кресатимем в своїй душі і холодним розумом важитимем свої діла. Ми народ свідомий і збережемо до кінця свою честь, знаючи, що честь кожного з нас складається на честь народа. Гордо держатимем свої прапори. А коли прийдуть часами моменти зневіри — не піддаваймося їм. Не йдім за підшептом хвилин, бо хвилини з поповненими в них ділами складаються на наше будуче життя, на нашу долю або й недолю. Маймож це будуче, маймо цілі літа в очах і холодним розумом важмо свої діла. Бо велику відповідальність несемо перед грядучими поколіннями, бо в одній годині переживаємо нераз цілі роки.

Довіря маймо до своїх провідників, безмежне довіря носім до них на кожньому кроці. Вониж кров з нашої крови і кість з нашої кости. А коли нас болить, що коли не діється що, як треба — до них удаймося, їм розповіджмо. Не відчужуймося від них, бо вони нам рідні. Не робім цього, про що ворог вже від давна старається, щоб їх з нами поріжнити. Це вода на млин ворога і він знає добре, що робить. І робить це завзято, без устанку. Будьмо розумні. Не все вірмо такому, що з уст його пливуть слова солодкі як мід, бо мід приправлений нераз отрутою. І є людці, які запродались з душею і тілом ворогам нашим, і вдаючи приятелів наших, розливають їдку трутину. Це платні ворогом агітатори. Це вовки в скірі ягнятка. І як деколи станеться щось таке, що кидає тінь на нас і роботу нашу — ми певні, що ми цього не зробили. Це роблять вовки підшиті ягнятками, це роблять вороги народа на шкоду йому. І ми не берем відповідяльности на себе за діла, поповнені ними. Ми народ чести і стоїмо на сторожі її. Будьмо розумні і важмо всі слова, кинені нераз на вітер невідвічальними одиницями, які не турбуються про завтра. Будьмо розумні, бо зі слів родяться діла, а з діл кується наша будуччина. Будьмо розумні будівничі.

Не кожний може робити політику, бо тоді буде безголовя, безладдя. Нехай роблять її вибрані нами, провідники наші, а ми держім кріпко в руках мечі і не даймо соромити землі української. Знаймо кріс і ворога, більш нічого.

Сильна карна, здисціплінована армія спасе Україну. Будьмо її добрими членами. А політичні провідники наші підуть по лінії наших бажань і потреб, коли ми виборемо самостійність Україні, землю і волю народові, забезпечимо одно і друге і вернемо побідниками домів.

Будьмо розумні. Холодним розумом важмо свої діла. Будьмо сильні і карні, слухаючи своїх провідників. Будьмо відповідальні за свої діла — кождий перед самим собою і перед цілими поколіннями. Останьмо народом чести і розваги і приміром для усіх сусідів наших. Будьмо правдивими, вірними синами Волі.

* * *

Виж усі, що вас доля поставила на провідників народа, тримайте руку на живчику його життя, прислухуйтесь, як бється його серце і які в нему бажання. Станьте правдивим другом для меншого брата, нехай радістю засяє обличче Заплаканої Матери. Памятайте, що завдання провідника під нинішну хвилю найтяжше, найбільш відповідальне.

Золото дорогоцінне — наш народ. Умійтеж, як слід, цінити цей скарб найдорожчий. Умійтеж чисту, як алмаз, душу народа передати грядущим вікам. Ви мусите це зробити, ви мусите сповнити свій обовязок. Не пускайте народа самопас. Будьте характерні.

Колиж ви старшиною — ідіть між товариство. Діліть його смуток і радість, його сльози і сміх. Навчайте меншого брата і скарби своєї душі перелийте в його душу. Знайдіть дорогу до неї, а викуєте в ній довіря до себе. Не сійте зневіри і болю довкруги себе, кидайте для всіх зерна любови і добра. Творіть і будуйте, не нищіть.

Куйте характер в душі народа. Бо ви примір, і на вас звернені очі всіх. Умійтеж заховати честь народа і душу його, чисту як алмаз, передайте грядущим вікам.

Будьтеж провідниками — братами, з любовю і добром у серці.

(„Укр. Голос“:)

УКРАЇНА Й АНТАНТА.

[У. П. Б.] „Чи Антанта думає про долю України?“ містить парижський „Le Journal Paris“ в дня 4. лютого с. р. замітну статтю, яка порушує високо актуальне під теперішню хвилю питання відношення Антанти до України. Статтю сю подаємо нище в дословному перекладі.

Мирова конференція займалася вже польським і румунським питанням. Зараз займається вона грецьким питанням, але про Україну не говорить ні слова. Не можемо поминути сеї мовчанки без уваг. Як нам відомо, Україна не є ворожим краєм, але вона воює з Румунією за Буковину, з Поляками за велику частину Галичини, цілу Волинь, за провінції Вільно і Гродно (?— Ред. Реп.), території так великі, як половина Франції. Тому слід би занятися тою справою. Того дня, котрого великі держави взяли під увагу східню проблему, вони повинні були руководитися більше загальним світоглядом. Правда, можна собі представити сотворення сяк-так забезпеченого положення в Европі без Великоросії, але не можна без України, а саме з двох причин: Україна, се шпихлір Европи; будуччина Польщі злучена нерозлучно з будуччиною України. Історія сих двох країн, се історія столітньої безнастанної боротьби. Одинока границя, яка істнує між тими обома державами, се безперестанне відновлювання ворожнечі. Замішання в одному краю несуть за собою важкий наслідками розпад в другому, а польська анархія могла би отворити браму для всіх думок відплати Німеччини. Я говорив се і повторюю: Не буде мира в Европі, коли знову не настане порядок на Україні.

Але чому властиво полишається Україну її долі? Чи може нема правительства в тім краю, чи найбільш винята з під права партія, має їх бодай… (далі — на стор. 23)