Покутський Вістник
Титульна сторінка числа 43 — першого збереженого в підшивці з «потовщеного» періоду, коли часопис почав виходити тричі на тиждень (второк, четвер, неділя) замість двічі. Майже всю сторінку (шпальти 1–2) займає велика відозва «Начальна Команда Галицької Армії до Українського Народу» — заклик видержати у визвольній боротьбі через пів року по проголошенні ЗУНР, з покликанням на князя Володимира, короля Данила, Хмельницького, Дорошенка, Мазепу й Полуботка; згадано перехід большевицьких корпусів на український бік та отаманів Зеленого і Шинкаря. Підпис — Н. К. Г. А. У 3-й шпальті — дві окремі статті: «Положення на західнім фронті» (польський травневий наступ 1919 р. у Сх. Галичині й на Волині та наш протинаступ) і початок «Оголошення Державного Секретаріяту Фінансів» про вартість української гривні проти австрійської корони (продовження — на с. 31).
Масткед: адреса контори вже «Коломия, Мазепи 42» (та сама будівля, що в чч. 3–21 значилася «Костюшка 42» — вулицю перейменовано; пор. с. 27, де зала «Чорногора» подана як «вул. Мазепи, давніше Костюшки»). Ціна числа — 1 гривня. Архівний штамп: «Т-во Бойківщина в Самборі».
Рік II. Коломия, четвер 22. мая 1919. Ч. 43. — Ціна сього числа 1 гривня.
ПОКУТСЬКИЙ ВІСТНИК — Виходить що второк, четверга та неділі.
Видає Окружна Національна Рада в Коломиї. Редактор Ом. Карашкевич. Передплата: на чверть року 25 гр. Поодиноке число коштує 1 гривню. Контора редакції й адміністрації: Коломия, Мазепи 42.
Начальна Команда Галицької Армії до Українського Народу.
Український Народе! Українські Селяне, Робітники, Інтеліґенцє!
Пів року минуло, як по розпаді Австрії український народ з оружжям в руках обняв управу Української Народньої Республіки, як серед перебирав львівські уряди і не допустив до того, щоби наш історичний і запеклий ворог, Поляк, панував над нами на нашій польній Україні, та щоб наша дорога земля від Сяну по Дон була добром других, Поляків і Москалів, а не одного народу, що мешкає на ній і її обробляє півтора тисячі літ.
Під сим кличем і з вірою в Тебе, Український Народе, покликали ми Тебе до зброї.
Не ідемо в чужі землі шукати не свого добра, не хочемо ні кляптика чужих країв, але не дамо кусника нашої української землі в чужу, польську чи московську державу, не дамо, щоб український селянин, робітник, інтеліґент, мав бути поневолений під сей великий, для всіх поневолених народів, вольний час, коли всі вони будують свої держави і коли на глум всім змаганням наших ворогів:
Україна є, істнує і все кріпшає.
Український Народе!
Пів року на межах України ллється кров наших найлїпших синів, пів року в нутрі України ведуть Москаль і Поляк свою підпольну роботу, щоби нас роздвоїти, розколоти між собою, а опісля тим легше нами заволодіти.
Та на ніщо та праця наших ворогів.
Ті частини західно-українських повітів, які заняв Лях, ще відберемо!
До сегодня ми чули, що Москалі большевики, хоч як геройська була оборона військ Директорії Української Народньої Республіки, зайняли майже всю Наддніпрянщину; здавалося, що лиш на кляптику західної України є наша Українська Народня Республіка, а тимчасом чуємо, як цілі большевицькі корпуси переходять на українську сторону, що проти московських грабіжників піднеслася Київщина і Харківщина, підніс прапор самостійности Зелений і Шинкар, які покликали українське селянство і робітництво до оборони Республіки. Большевицькі війська, що прийшли на Україну, замкнені з усіх сторін в українському морі, розбігаються.
Український Народе!
Ми свідомі того, що на цілому просторі від Дону по Сян Ти знаєш: Волю і землю і широкий демократичний лад дасть Тобі ні Польща, ні Росія, а Ти сам, Український Народе, в вільній самостійній Україні —
в своїй Народній Республіці.
Віра в нашу будучність і в потребу нашої визвольної боротьби веде нас вперед.
По 6 місяцях українсько-польської, а двох роках українсько-московської війни, під ту тяжку пору 1919 року, того року, що має світови принести мир і розоруження, звертаємося до Тебе, Український Народе, Ви, Селяне, Робітники, Інтеліґенцє, з новим покликом, з новим горячим зазивом:
Український Народе!
Ми свідомі того, що 6 лїтна війна знемогла Тебе! Ми свідомі того, що сотки сіл згоріло, що тисячі лишилися сиротами, інвалідами, бездомними. Ми свідомі того, що чимраз більша дорожнеча, чимраз більше голодних, чимраз більша трудність життя. Та ми мусимо тямити, що сі трудні відносини є у цілій Європі, що запанували вони наслідком світової війни, що відносно у нас голод ще не такий, як в других державах. І тому кличемо до Тебе, Український Народе:
Видержати!
Без огляду на відносини, без огляду на численні ряди ворогів, без огляду на наші численні жертви — Ти, Український Народе, пішов до боротьби за волю Твоїх народних мас і за самостійність Укр. Нар. Республіки, і не вільно Тобі станути на тому шляху!
Український Народе!
Дивляться на Тебе тіни князя Володимира Великого, короля Данила, дивиться герой нашої історії батько гетьман Богдан Хмельницький, дивиться Дорошенко і Мазепа та страшний труп, замучений в московській тюрмі — послїдний гетьман вільної України, Павло Полуботок.
І всі вони, ті герої нашої минувшини, кличуть до Тебе: за волю України, за самостійність Укр. Нар. Республіки — до зброї! — Український Народе, прийшов великий час: брати, ми вільні сини Української Народньої Республіки, і наші вороги мусять почути нашу тверду силу і волю.
Тому, Український Народе, ганьба тому, що зітхає і ридає, хто зневірений!
Хай мати не плаче сина, що ляг буйною головою в боротьбі за волю, бо він згинув за свою землю, за Україну!
Хай жінка не плаче мужа, бо він згинув в обороні рідного села, рідньої хати, бо він згинув за добро і волю українських народних мас!
Український Народе!
Прийшов великий час зединити всю силу народу, всі його верстви, щоби осягнути нашу ціль, нашу мрію: самостійність України!
Під той час нема ріжниці між селянином, робітником і інтеліґентом.
Коли ходить о оборону меж України, є лише горожане Української Народньої Республіки, готові на смерть за її самостійність і волю!
Нема партій, всі вони лучаться одним великим словом:
самостійність
українських народніх мас і їх Української Нар. Республіки.
Теперішний час для нас, се бути або не бути. Український Народе! Ми хочемо почути від Тебе Твою народню волю!
Хочеш іти дальше у кровавий бій за Україну? Хочеш завершити діло Творення Укр. Нар. Республіки? Український Народе! Ми чуємо твою відповідь, але хочемо її знати сильно і одноголосно.
Всі наші сили за Республіку, щоб не пішла марно на кров, що плила улицями Київа і Львова, щоб ті наші кровю злиті ниви від Дону по Сян покрилися буйним живом, щоби росло воно на вільній українській землі і для вільного українського народа.
Хай живе Українська Народня Республіка!
Н. К. Г. А.
Положення на західнім фронті.
У відповідь на нашу, запроєктовану Антантою пропозицію завішення оружжя на українсько-польськім фронті і негайного розпочаття українсько-польських мирових переговорів у Парижі розпочали Поляки на цілім українсько-польськім фронті — у Сх. Галичині і на Волині — великий наступ з ціллю, для кожного аж надто ясною: сильним ударом проломити наш фронт, порвати його на відокремлені частини і, порвавши, зліквідувати його, а разом з ним — й українську державність в Сх. Галичині. Рахунок Поляків дуже простий. Замість того, щоби переговорувати з нами у Парижі під бачним оком держав Антанти, Поляки задумали поставити Париж й Антанту перед доконаний уже факт, щоби тим легше осягнути від них те, чого не мали надії осягнути при дотеперішнім стані річей.
До такої розвязки українсько-польского конфлікту робили Поляки заздалегідь великі приготовання. Вони стягнули на українсько-польський фронт усе, що тільки могли стягнути туди з инших своїх фронтів — і перед кількома днями почали наступ на цілій українсько-польській лінії.
Та в численнях своїх Поляки перечислилися. Армію нашу польський наступ не застав неприготовану.
Правда, після першого — як звичайно — найсильнішого удару, фронт наш подався еластично назад на заздалегідь приготовану другу лінію.
Та се тільки звичайний результат кожного першого розмаху, як се ми мали нагоду бачити нераз на ріжних фронтах підчас останньої всесвітної війни. Ні на одному місци фронт наш не проломано, ні на одному місци частини наші не втратили звязку між собою.
Польський наступ здержується на цілій лінії.
Що більше! Подавшись під першим напором незначно назад, наша хоробра Армія — по останнім вістям з фронту — перейшла негайно сама до протинаступу і веде його з одушевленням та успіхом.
Одно і друге — здержання польського наступу і перехід до протинаступу — свідчить наглядно, що ми маємо Армію, свідому своїх високих обовязків перед Рідним Краєм, і що на Армію сю ми можемо покладатися з повним довірям.
Оголошення Державного Секретаріяту Фінансів.
З уваги на те, що серед найширших верств суспільности находить послух погляд, немовби корони мали більшу вартість чим гривні, Державний Секретаріят фінансів є примушений подати ось-що до загального відома:
Такий погляд поширюють у першій мірі наші національні вороги, які радіб бачити цілковите обниження вартости нашої української валюти, знаючи, що обезвартнення валюти доводить до банкроцтва цілу Державу, — а відтак спекулянти, які гортають грішми і заробляють на тій спекуляції великі суми.
Основною українською валютою є гривнева валюта, а як валюта істнуючої самостійної Держави, яка стоїть у торговельних зносинах з иншими Державами, має вона і мусить мати більшу вартість від валюти бувшої австрійскої імперії, яка не тільки перестала істнувати, але навіть нема ніяких даних на те, щоби вона могла колинебудь знову повстати.
Подібно як у всіх инших Державах, які постали на руїнах давньої Австро-Угорщини, так і в Західній Області Української Народньої Республіки допущені — тимчасово, себто до часу, доки нова валюта не появиться в потрібній кількости, — до законного обігу побіч установленої державної… (далі — на стор. с. 31)
Рік II. Коломия, четвер 22 травня 1919. Ч. 43. — Ціна цього числа 1 гривня.
ПОКУТСЬКИЙ ВІСНИК — Виходить щовівторка, щочетверга та щонеділі.
Видає Окружна Національна Рада в Коломиї. Редактор Ом. Карашкевич. Передплата: на чверть року 25 гр[ивень]. Окреме число коштує 1 гривню. Контора редакції й адміністрації: Коломия, вул. Мазепи, 42.
Начальна Команда Галицької Армії до Українського Народу.
Український народе! Українські селяни, робітники, інтелігенціє!
Минуло пів року, як по розпаді Австрії український народ зі зброєю в руках перебрав управу Української Народної Республіки, перебрав львівські уряди й не допустив до того, щоб наш історичний і запеклий ворог, поляк, панував над нами на нашій польовій Україні, та щоб наша дорога земля від Сяну по Дон була здобутком чужих — поляків і москалів, — а не єдиного народу, який живе на ній і обробляє її півтори тисячі літ.
Під цим гаслом і з вірою в Тебе, український народе, ми покликали Тебе до зброї.
Не йдемо в чужі землі шукати не свого добра, не хочемо ні клаптика чужих країв, але не віддамо й шматка нашої української землі в чужу — польську чи московську — державу, не дамо, щоб український селянин, робітник, інтелігент був поневолений у цей великий для всіх поневолених народів вільний час, коли всі вони будують свої держави і коли на посміх усім зазіханням наших ворогів:
Україна є, існує і дедалі міцніє.
Український народе!
Пів року на межах України ллється кров наших найкращих синів, пів року всередині України москаль і поляк ведуть свою підпільну роботу, щоб нас роздвоїти, розколоти між собою, а потім тим легше нами заволодіти.
Та марна праця наших ворогів.
Ті частини західноукраїнських повітів, які зайняв лях, ще відберемо!
Донині ми чули, що москалі-більшовики, хоч якою геройською була оборона військ Директорії Української Народної Республіки, зайняли майже всю Наддніпрянщину; здавалося, що лише на клаптику Західної України ще є наша Українська Народна Республіка, — а тим часом чуємо, що цілі більшовицькі корпуси переходять на український бік, що проти московських грабіжників піднялися Київщина і Харківщина, що підняли прапор самостійності Зелений і Шинкар, які покликали українське селянство й робітництво до оборони Республіки. Більшовицькі війська, що прийшли в Україну, замкнені з усіх боків в українському морі, розбігаються.
Український народе!
Ми свідомі того, що на всьому просторі від Дону по Сян Ти знаєш: волю, землю і широкий демократичний лад дасть Тобі не Польща й не Росія, а Ти сам, український народе, у вільній самостійній Україні —
у своїй Народній Республіці.
Віра в наше майбутнє і в потребу нашої визвольної боротьби веде нас уперед.
По 6 місяцях українсько-польської та двох роках українсько-московської війни, у цю тяжку пору 1919 року — того року, що має принести світові мир і роззброєння, — звертаємося до Тебе, український народе: Ви, селяни, робітники, інтелігенціє, — з новим закликом, з новим гарячим зазивом:
Український народе!
Ми свідомі того, що шестилітня війна знесилила Тебе! Ми свідомі того, що сотні сіл згоріли, що тисячі залишилися сиротами, інвалідами, бездомними. Ми свідомі того, що дедалі більша дорожнеча, дедалі більше голодних, дедалі важче життя. Та мусимо пам’ятати, що ці труднощі є по всій Європі, що настали вони внаслідок світової війни, що в нас голод усе ж не такий, як в інших державах. І тому кличемо до Тебе, український народе:
Видержати!
Попри всі обставини, попри незліченні ряди ворогів, попри наші численні жертви — Ти, український народе, пішов до боротьби за волю Твоїх народних мас і за самостійність Укр. Нар. Республіки, і не вільно Тобі спинитися на цьому шляху!
Український народе!
Дивляться на Тебе тіні князя Володимира Великого, короля Данила, дивиться герой нашої історії батько-гетьман Богдан Хмельницький, дивляться Дорошенко і Мазепа та страшний труп, замучений у московській тюрмі, — останній гетьман вільної України Павло Полуботок.
І всі вони, ті герої нашої минувшини, кличуть до Тебе: за волю України, за самостійність Укр. Нар. Республіки — до зброї! Український народе, настав великий час: ми, вільні сини Української Народної Республіки, беремося, і наші вороги мусять відчути нашу тверду силу і волю.
Тому, український народе, ганьба тому, хто зітхає і ридає, хто зневірився!
Хай мати не оплакує сина, що ліг буйною головою в боротьбі за волю, бо він загинув за свою землю, за Україну!
Хай жінка не оплакує чоловіка, бо він загинув в обороні рідного села, рідної хати, бо він загинув за добро і волю українських народних мас!
Український народе!
Настав великий час з’єднати всю силу народу, всі його верстви, щоб досягти нашої мети, нашої мрії: самостійності України!
У цей час немає різниці між селянином, робітником та інтелігентом.
Коли йдеться про оборону меж України, є лише громадяни Української Народної Республіки, готові на смерть за її самостійність і волю!
Немає партій — усі єднаються одним великим словом:
самостійність
українських народних мас та їхньої Української Нар. Республіки.
Теперішній час для нас — це бути або не бути. Український народе! Ми хочемо почути від Тебе Твою народну волю!
Хочеш іти далі у кривавий бій за Україну? Хочеш завершити справу творення Укр. Нар. Республіки? Український народе! Ми чуємо твою відповідь, але хочемо знати її сильною й одностайною.
Усі наші сили — за Республіку, щоб не пішла марно кров, що пролилася вулицями Києва і Львова, щоб ті наші зрошені кров’ю ниви від Дону по Сян укрилися буйним житом, щоб росло воно на вільній українській землі і для вільного українського народу.
Хай живе Українська Народна Республіка!
Н. К. Г. А. (Начальна Команда Галицької Армії).
Становище на західному фронті.
У відповідь на нашу запропоновану Антантою пропозицію припинити вогонь на українсько-польському фронті й негайно розпочати українсько-польські мирні переговори в Парижі поляки розпочали на всьому українсько-польському фронті — у Сх. Галичині й на Волині — великий наступ із метою, для кожного аж надто ясною: сильним ударом проломити наш фронт, розірвати його на окремі частини і, розірвавши, ліквідувати його, а разом із ним — і українську державність у Сх. Галичині. Розрахунок поляків дуже простий. Замість вести з нами переговори в Парижі під пильним оком держав Антанти, поляки задумали поставити Париж і Антанту перед доконаний факт, щоб тим легше дістати від них те, чого не мали надії досягти за дотеперішнього стану речей.
До такої розв’язки українсько-польського конфлікту поляки заздалегідь робили великі приготування. Вони стягнули на українсько-польський фронт усе, що тільки могли стягнути з інших своїх фронтів, — і кілька днів тому почали наступ на всій українсько-польській лінії.
Та у своїх розрахунках поляки прорахувалися. Нашу армію польський наступ не застав непідготованою.
Щоправда, після першого — як звичайно — найсильнішого удару наш фронт еластично відійшов назад на заздалегідь підготовану другу лінію.
Та це лише звичайний результат кожного першого розмаху, як ми не раз мали нагоду бачити на різних фронтах під час останньої світової війни. Ніде наш фронт не проломлено, ніде наші частини не втратили зв’язку між собою.
Польський наступ стримується на всій лінії.
Ба більше! Відступивши під першим натиском незначно назад, наша хоробра армія — за останніми вістями з фронту — негайно сама перейшла до контрнаступу і веде його з наснагою та успіхом.
І одне, і друге — стримання польського наступу і перехід до контрнаступу — наочно свідчить, що ми маємо армію, свідому своїх високих обов’язків перед рідним краєм, і що на цю армію ми можемо покладатися з повною довірою.
Оголошення Державного Секретаріату Фінансів.
З огляду на те, що серед найширших верств суспільства поширюється думка, нібито корони мають більшу вартість, ніж гривні, Державний Секретаріат фінансів змушений подати ось що до загального відома:
Таку думку поширюють насамперед наші національні вороги, які раді б бачити цілковите зниження вартості нашої української валюти, знаючи, що знецінення валюти доводить до банкрутства цілу державу, — а далі спекулянти, які орудують грішми й заробляють на цій спекуляції великі суми.
Основною українською валютою є гривнева валюта, а як валюта наявної самостійної держави, що перебуває в торговельних зносинах з іншими державами, вона має й мусить мати більшу вартість, ніж валюта колишньої австрійської імперії, яка не тільки перестала існувати, але й немає жодних підстав вважати, що вона могла б колись знову відродитися.
Подібно як у всіх інших державах, що постали на руїнах давньої Австро-Угорщини, так і в Західній Області Української Народної Республіки допущені — тимчасово, тобто до часу, доки нова валюта не з’явиться в потрібній кількості, — до законного обігу поряд із установленою державною… (далі — на стор. с. 31)
- Тричі на тиждень. Підзаголовок змінився на «Виходить що второк, четверга та неділі» — пор. вступну довідку в README: коли в квітні 1919 закрили щоденник «Новини», редакція оголосила, що «Покутський Вістник» виходитиме 3 рази на тиждень замість попередніх двох (заява «Від видавництва», «Новини» с. 33).
- «Мазепи 42». Адреса контори — та сама будівля, що в чч. 3–21 значилася «Костюшка ч. 42»: вулицю Костюшки в Коломиї перейменовано на вул. Мазепи (пор. с. 27, де зала «Чорногора» подана як «вул. Мазепи, давніше Костюшки 35»).
- Валюта — гривня. Ціна 1 гривня й передплата «в гривнях» продовжують перехід на наддніпрянську валюту, що почався з ч. 21 (пор. с. 26); стаття «Оголошення ДС Фінансів» прямо обороняє вартість гривні проти австрійської корони.
- Начальна Команда Галицької Армії (Н. К. Г. А.) — Начальна Команда Української Галицької Армії (УГА), вищий військовий провід ЗОУНР. Відозва — травень 1919, у розпал польського наступу.
- «Зелений і Шинкар» — повстанські отамани на Наддніпрянщині: Зелений (Данило Терпило) на Київщині та Шинкар — отаман антибільшовицького селянського руху; тут згадані як приклад переходу села на бік УНР.
- Історичний пантеон відозви: князь Володимир Великий, король Данило (Галицький), гетьмани Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Мазепа і Павло Полуботок (наказний гетьман, замучений у Петропавловській фортеці 1724 р. — тут названий «послїдний гетьман вільної України»).
- «від Сяну по Дон» — поетична формула української етнічної території (західна межа — р. Сян, східна — Дон).
- «Положення на західнім фронті». Йдеться про польський травневий наступ 1919 р. (наступ армії ген. Галлера) у Східній Галичині й на Волині; реальний підсумок — Чортківська офензива УГА (червень 1919) була пізніше, тут — оптимістичне зведення про перші протинаступи.
- «Антанта… пропозиція завішення оружжя» — місія Антанти (комісія Бертельмі, згодом Боти) намагалася встановити перемир’я на демаркаційній лінії; УНРада прийняла, Польща фактично зірвала, перейшовши в наступ.
- «гр.» у передплаті — скорочення «гривень».
- «Т-во Бойківщина в Самборі» — архівний штамп: примірник походить зі збірки музейного товариства «Бойківщина» в Самборі.
- Це перша з двох збережених сторінок ч. 43; ст. 2 — с. 31 (остання сторінка підшивки), куди переходить «Оголошення ДС Фінансів».
- Метод: чернетка з текстового шару
data/Покутський вісник Коломия 1919(OCR).pdfпоколонково (pvtool.sh txt 30), звірена з вирізами 300 dpirender/seg/p30-{head,c1,c2,c3}.png(pvtool.sh seg 30 300); масткед, власні назви й правопис вичитано очима по PNG.