Покутський Вістник

Ст. 3 — ПОКУТСЬКИЙ ВІСТНИК — Ч. 14

[Інструкція до отворення діяльности… Харчевих Управ — докінчення]

…[відсотків, наки]нутих по розпорядженню Управління Головноуповноваженого на харчеві продукти, які переходять через харчеві управи. V. Кооперативи за технічне переведення розпреділення і закупу продуктів одержують також відсотки, які встановляються повітовою харчевою управою по вказівкам Управління Головноуповноваженого. (Докінчення.)

Держ. Секретар внутрішних справ др. Іван Макух. Тимчасово виконуючий обовязки Головноуповноваженого до харчування Галичини і Буковини: Я. Зозуля. Голова Харчевого Союзу: о. Й. Раковський.

Трудовий Конґрес. (Докінчення.)

Заява В. К. Винниченка. Через незвичайні умови — заявляє В. К. Винниченко, — в котрих приходиться жити, повідомлення Директорії і членів Ради Міністрів були короткі. Тепер Директорія заявляє високому Конґресові, що вона і Рада міністрів готові в кождий момент передати свої вповноваження тому, кому скаже Трудовий Конґрес (оплески). Головуючий Одрина: „На цьому дозвольте закінчити сьогоднішнє засідання. Слідуюче засідання завтра в 1 годині ранку". Під шумні оплески члени Директорії покидають залю засідань. Засідання кінчиться в 10 год. 45 хвиль вечером. З ранку відбуваються засідання фракцій. Цілий день в кулюарах повно народу. Коло міського театру великий натовп людей, що хотять попасти на засідання Конґресу. Засідання одкривається о 2. годині 15 хвилин. Головує п. Старух. Заля переповнена депутатами. Місця для представників правительства і для публіки також переповнені. На порядку денному декларація представників фракцій. Кожному промовцеві дається 20 хвилин. Першим виступає М. Любинський (у. с.-р. центральої течії). Після голови ради міністрів Чеховського слово дається Старуху, представнику селянства галицької, буковинської і угорської України.

Промова Старуха. Шість століттів розділяли нас кордони. Ми страдали в неволі і треба було пролитися цілому морю крові, щоби відірвані країни зєдналися з своєю ненькою Україною. (Оплески). Ми стоїмо на реальній політиці — утворити власну українську державність. (Оплески). Це перша наша праця, а потім уже підуть справи внутрішні. Промовець присвячує чулі слова памяти революціонерів, котрі скинули ярмо неволі і дає заслужену оцінку тим борцям за самостійність України, котрі зосталися живими. (Оплески). Може бути, каже промовець, не все відбулось так, як хотілось, але підчас усякої роботи, наскільки-б не був архітект знавцем свого діла, і підчас усякого бою, наскільки б не був статним стратег, помилки можливі. Але тепер не час для партійних суперечок, коли ворог стоїть на порозі, і Трудовий Конґрес повинен сказати, що він готовий солідарно і грізно виступити в обороні трудового народу. Ми то знаємо, що таке неволя і розуміємо, що большевики йдуть до нас не як рівні. А Ленін і Троцький знають, що Росія без України не проістнує. З цією метою вони і йдуть сюди. (Оплески). Вони намагаються впевнити нас, що війни не має. А про те посилають найняте військо, котре грабує і руйнує наші села та хуторі. Цього допустити не можна. Залишимо ж партійні суперечки, бо треба обороняти країну. Не час тепер говорити про зміну Директорії, їй треба висловити повне довірря за її працю. Не час тепер улаштовувати зібрання — це діло будуччини. Закінчимо ж тепер Конґрес, йдіть на села, організуйте армію дісціпліновану й грізну, а ми вас запевняємо з свого боку, що всі наші люде в літах до 60 років візьмуть в руки зброю і підуть в бій. (Оплески, поклики „Слава"). Наші діти ще 1917 року, коли у вас зачалась революція, пішли вам допомагати, і тепер ми вас просимо, дорогі селяне, посилайте ваших дітей. Не допоможуть нам жадні закони внутрішні, коли прийде ворог і переріже тисячі наших дітей (оплески). Опісля п. Старух оголошує таку декларацію:

Декларація селянської західної України. „Від імени наших прихильників маю честь заявити таке: беручи на увагу важливість сучасного політичного моменту, непевне військове і внутрішнє становище, в якому знаходиться тепер Українська Народня Республіка, ми представники українського трудового селянства Галичини, Буковини і угорської України признаємо необхідну потребу сильної державної влади. Через те, висловляючи довірря теперішній діяльности Директорії, ми признаємо, що висша влада і в майбутньому має залишитись в руках Директорії. Що стосується особистого складу Директорії і потрібних змін в ній, то це право залишається тільки за самою Директорією. Висловлюючи повне довірря Директорії, а з другого боку беручи на увагу, що праця членів Трудового Конґресу, яку треба вважати явищем перехідним і приготовчим до скликання всеукраїнських народніх зборів трудового народу, — буде значно більше хісна для народу, коли члени Конґресу будуть присутні на своїх місцях, і гадаємо, що працю Конґресу треба перервати. Найважнішим завданням влади Української Народньої Республіки в теперішній момент вважаємо оборону нашої Держави перед ворогами, а з окрема перед большовицькою навалою. А через те ми признаємо потрібним скласти ділове народнє міністерство, котре могло би з користю і успішно здійснити організацію військової оборони України та інтересів її трудового селянського народу. В звязку з цим, а також в звязку з міжнароднім становищем ми також признаємо потрібним встановити порозуміння з державами Антанти, щоб і цим способом забезпечити Україну од большовицької анархії. В наслідок цієї заяви ми вносимо: 1) Директорії Української Народньої Республіки висловлюється повне довірря і їй доручається в майбутности верховна власть в У. Н. Р. 2) Засідання Трудового Конґресу закривається, а Директорії доручається в момент, коли державність, територія і спокій на Україні будуть забезпечені, приступити до скликання всеукраїнських народніх зборів на підставі загального, рівного, простого, таємного й пропорціонального права голосу. 3) Ми висловлюємося за обовязкову військову службу і за негайну організацію сильної й дисциплінованої армії для оборони самостійної, незалежної трудової Української Народньої Республіки. 4) Велику земельну власність скасувати. Невеликі земельні сельські господарства залишаються в трудових нормах, як приватна власність, а беручи на увагу, що ця думка є думкою селянства Придністрянської України, залишаємо за собою в цій справі окреме вирішення для нашої території." (Оплески).

Опісля на трибуні зявляється член Директорії Головний Отаман Українського війська С. Петлюра. Праві і центр зустрічають його голосними оплесками.

Промова С. Петлюри. Високий Конґрес! Я взяв слово не для полеміки, а для того, щоби в доповнення до сказаного військовим міністром і головою Директорії дати правдиву картину військової справи на Україні. Перш за все я повинен сказати, що організація армії і підчас повстання й тепер є справою складною. Нас пограбував гетьманський режім і замість військових апаратів залишив порожнє місце. Наші козаки не мають ні чобіт, ні сорочки. Часто по місяцям вони не зміняють сорочки й їх їдять воші. І коли тут говорять, що наше військо несильне, вони забувають, що це залежить від загальної розрухи господарських апаратів. Коли тут говорять, що наше військо не здатне боротися з ворогами нашої держави, я скажу, що нічого не можна говорити про все військо України, котре своїми трупами довело, що воно вміє боротись і буде боротись і доведе боротьбу до щасливого кінця. (Оплески). Але я повинен сказати правду про перешкоди, котрі зустрічаємо на свойому шляху. Крім неможливости організувати господарські апарати для обмундірування і постачання війська, в більшости наші старшини являються спадщиною, що залишилися після царського режіму. Значна частина тих офіцерів, що стоять за совітську владу, робить це з каріерових міркувань, бо богато з них, яким не можна доручити навіть найпростійшої військової одиниці, бажають бути полковниками, або ґенералами. З цим я боровся і буду боротись. І часто буває, що кидають фронт першими не козаки, а як раз ці офіцери. Тут говорили про контр-революційність українського війська. Я повинен сказати, що наші січові стрільці, найкращий елемент нашого війська, є справжніми соціалістами, демократами. Але вони високо тримають прапор української держави і для того, щоб не було ніяких помилок і туману, я твердо це тут підтверджую. Коли тут говорять, що з боку большовиків на нас не йдуть ні Китайці, ні Латиші, а йде повставший народ, я заявляю, що це неправда. Ми зареґістрували числа китайських і латишських полків. Далі дозвольте мені зупинитись на инших епізодах. Де-які групи нашого громадянства, яким не до вподоби наша держава, збивають з пантелику наших солдатів і наших селян. Факти великих підкупів, на які витрачаються десятки міліонів ворогами нашої республіки, є фактами безперечними. Організація військової сили провадиться нами по вірному пляну і будьте спокійні, що військо, яке пролило кров своїх братів, що оддало свої кращі жертви, і надалі виконає свої обовязки відносно України. Воно буде стояти на свойому місці. Бувають моменти неудач і моменти успіхів. Це часто залежить не від війська, а від військового пляну і є справою поправимою. Вже й тепер є факти, що наше військо оздоровляється і ми виконаємо свої обовязки до кінця й вийдемо з теперішних тяжких іспитів переможцями (Бурхливі оплески). Коли ми підіймали повстання проти гетьмана, богатьох з тих, котрі тепер хотять взяти владу в свої руки, не було видно в наших рядах. Але тяжка влада наша. Кров же, котру ми пролили, обовязує стояти на сторожі Української Республіки. Я тепер звертаюсь до вас не як головний отаман, а як син свого народу, котрий ніколи не йшов проти народу. Я звертаюсь з благанням: Розтолкуйте вашим братам про необхідність активної боротьби проти наших ворогів, бо коли ці вороги прийдуть, будуть зруйновані і ваші совдепи, і першими загинуть не праві і не центр, а ліві. Прийдіть же до наших солдатів зі словом правди і тоді чисте повітря повіє на нього. Ви повинні з глибокою повагою ставитись до крові тих, хто стоїть на фронті і не словами, а ділами доказує свою віру в невичерпані творчі сили народу і в те, що Українська Народня Республіка повинна заснуватись і жити. Коли ж ви на підставі окремних фактів робите загальні висновки, ви тільки затуманюєте питання. В окремих злочинствах винувата не та або друга військова частина, а окремі особи, що стоять на чолі їх. І я не спинюсь ні перед якими розстрілами тих осіб, котрі будуть робити недопустимі вчинки на шкоду справи республіки. Виходячи ще з інтересів трудового народу, я однаково ставлюсь і до саботажників і до втікачів з фронта і до мародерів і до тих, хто агітує проти української держави і вносить розбрат у військо. І коли хто думає й сподівається повстанням в середині проложити шлях нашим ворогам на правобережну Україну, то той помиляється. Сили у нас є і ви це побачите. (Бурхливі оплески в центрі і з правого боку). І ви побачите, що не тільки на словах, але й на ділі українське військо стане в оборону української держави. Ви ж поможіть нам не словами, а ділом. Критикуйте окремих військових осіб, цим ви тільки нам допоможете. Йдіть до війська й допомагайте йому в постачанні харчів і муніції. На прикінці я повинен сказати: Коли ми робимо державну справу, треба й думати по державному. Я вважаю, що наша держава буде сильна, коли ми разом з національними звяжемо й великі соціяльні питання. Треба тільки дати сістему, і у військовій справі ви повинні дати нам ту допомогу, котра дала б нам можливість виконати тяжку працю, що випала на плечі військовому відомству. (Бурхливі оплески на лавах центра й правої та в публіці).

Відповідь Петлюри укр. делеґатови в Букарешті.

У. П. Б. Радіо зі Жмеринки, 11. II. До сотника Лисенка — представника Укр. Республ. Військ в Букарешті.

Я одержав Вашу телеґраму з 9. лютого і відповідаю: Україна не має вже добровольців в неволі. Всі добровольці відїхали з німецькими військами до Німеччини за згодою начального команданта Німеччини. Німецькі війська покинули Україну під напором Директорії Республіки. Тільки ще в Николаєві находяться німецькі війська під контролею союзничих військ. Що до випадків в укр. областях Бесарабії, то після вісток, які дійшли до начального команданта укр. республ. військ, місцеве населення разом з Молдаванами повстало проти сил побідників, в наслідок гнету, якого дізнавало населення. Але румунські війська придусили це повстання. Частина тих повстанців, що перейшла з оружжям границю України, піддалася приказам республ. правительства. Я находжусь в Жмеринці, а Директорія України в Винниці. Ми боремось з большевиками. Наші війська борються хоробро з дуже великими силами большевиків і не мають помочі від союзників. Курєр укр. амбасади в Букарешті п. Демченко відїхав вже з моїми інструкціями і з друкованими інформаціями та з фільмами, о які Ви просили. Я знаю тепер Вашу адресу і буду посилати Вам інструкції через радіо. Дожидайте моїх інструкцій.

Начальний команд. укр. республ. військ: ПЕТЛЮРА.

Звідомлення укр. ґен. штабу.

З дня 14. лютого 1919. Ворог старався в кількох місцях наступати незначними відділами, але всюди був відпертий. На північний-захід від Львова: В селі Рясна Руська Поляки обрабували населення, забираючи у нього все до тла. Переслідуючи грабіжників, наші стежі розбили їх і відібрали від них 15 фір зрабованого майна.

З дня 15. лютого 1919. З ранка удалось Полякам наглим наступом заволодіти селом Порічем Грунтове (10 кільометрів на північ від Комарна). В полуднє відперто ворога з названого села рішучим протинаступом наших частин. Ворог стратив 10 убитих і ранених, в полон попали 3 стрільці і один машиновий кріс. Наші страти зовсім незначні.

З дня 16. лютого 1919. На південь від Львова: Нічю велась жвава перестрілка крісів, мінометів та артилерії, котра в ранку втихла. Днем наша артилерія острілювала Судову Вишню, звідки залога польська втікла на стацію під охорону панцирного потяга. В окрузі Хирова ворог продовжує гуртуватися.

Начальник штабу гал. армії полк. Мишковський.