Покутський Вістник

Ст. 3 — ПОКУТСЬКИЙ ВІСТНИК — Ч. 17

[Посмертна згадка — закінчення] (початок на стор. с. 23)

…У калюжі й болоті терплять наші без підмоги. Станьмо всі в один ряд, піднесімо високо синьо-жовтий прапор. Юрко нехай веде нас, а перемога буде на нашому боці. Слава Тобі, герою великих днів!

    Мацієви[ч].

ЮРКО ГРИНЮК. — Орли Покуття.

Ревуть гармати, б'ють скоростріли —   Криваве йде весілля. У наступ, хлопці, гей на ляхів!   Несім братам визволення!

Метнулись хлопці, орли Покуття,   В завзятий бій з ляхами. Лавром у бою вквітчали груди   Й червоними квітками.

Життя Покуття.

Осторога! Повітовий Земельний Комісар у Коломиї просить помістити ось таке: Доносять нам з різних місцевостей, що багаті господарі поспішно скуповують у власників більших земельних комплексів і в осіб, які не займаються спеціально рільництвом, поле. Бачачи рух за проведенням земельної реформи на користь трудового народу, а передовсім на користь безземельних і малоземельних, великі землевласники збувають землю — раді за ту ціну, яку вдасться виторгувати. Покупці платять подекуди навіть дуже високі ціни за землю, аби лиш нажити її якнайбільше, не зважаючи на те, що той обшир землі, який вони мають, може цілком вистачити на прожиток їхньої родини. Хоча донині немає закону, який забороняв би продавати землю та переписувати її на нових власників, остаточного закону про землю для Галичини ще немає. Цей закон, як відомо, буде виданий у згоді з Директорією й буде інакший, ніж на решті України. Слід однак звернути увагу, що в ньому буде й постанова про землі, продані з вільної руки вже під час переворотів у Галичині — у час, коли почався рух за земельну реформу, і правлячі кола пообіцяли її провести. Угоди про продаж землі, укладені в цей час, буде скасовано, і таку купівлю вважатимуть неправною. Ці угоди з певним терміном назад буде скасовано — як це власне сталося вже тепер у Чехії та в Угорщині після проведення земельної реформи. Тож застерігаємо заможніших господарів від непотрібного викидання грошей на контракти, переписування власності та передавання їх у руки землевласників — це теж непевна річ, бо можуть втратити землю, а виданих грошей не повернути.

Віче в Косові. 17 лютого ц. р. відбулося в Косові віче, на якому посол косівського повіту Петро Шикирик доповідав про земельну реформу, а заразом складав звіт із засідань українського парламенту — Трудового Конґресу в Києві. Попри те, що віче не було як слід розголошене, учасників зібралося стільки, що місцева зала театру ледве помістила всіх. До президії ввійшли Устиянович Іван, Каблюк Михайло та Цалинюк Василь. Перший промовляв Шикирик. У двогодинній діловій промові він змалював найважливіші події дня; пояснив, хто такі більшовики, з агітаторами яких мав нагоду розмовляти особисто, зустрічаючись у Києві; говорив про потребу створення дослідчої комісії, яка зайнялася б розшуком прихованих дарів природи (вугілля, нафта, сіль тощо) в нашому повіті, про безплатний випас худоби в лісах, про передання фундації графа Скарбка в українські руки, про потребу скасування контрактів, укладених Австрією з кн. Любомирським і Баворовським на будову залізниць від Коломиї до Жаб'я. Після цього перейшов до обговорення земельної реформи. Від неї залежатиме сила нашої держави — краще життя майбутніх поколінь. На Україні компетентні чинники висловилися за соціалізацію землі; галицькі селяни цьому противилися, і нам полишено вільну руку у вирішенні цієї справи. Законопроєкт д-ра Л. Бачинського потребує багатьох змін. Цієї весни землю орендуватимуть за низькими цінами; власністю вона стане аж по війні. — У дискусії зібрані висловилися за скасування великих маєтків, за приватну власність, за непорушність селянських господарств. Думки розділилися лише в тому, чи земля має дістатися даром, чи за викуп. З інших важливіших справ порушено вимогу скасування стану облоги, запровадження вільної торгівлі та реформи церкви. Насамкінець ґрунтовно порушено повітові справи — і виявилося велике невдоволення дотеперішнім ладом. — Ухваливши довіру послові Шикирику й відспівавши національні гимни, вічани спокійно розійшлися додому.

    Цалинюк Василь.

Дурнота чи підлість? Тутешньому податковому урядові подано квитанцію, на якій підпис «Сoгam mе. M. Hryhorców kier.» і печатка «Zarząd szkoły ludowej w Myszynie» [«Управа народної школи в Мишині»].

[З Буковинської України — продовження]

…співали разом із румунами румунський гимн на іменини короля Фердинанда. На проби мусили ходити, бо румуни погрожували, що замкнуть школу; але на саме свято [українці] не прийшли, і там співали самі румуни. — Інакше повівся Панько Клим. Цей честолюбець усупереч волі українського краєвого інспектора шкіл п. Антона Клима домігся в румунських верховодів, що його призначили директором української гімназії в Чернівцях, — тим самим засвідчив, що він звичайний національний зрадник! Тож і не дивно, що людина такого штибу з'явилася на тому святі й разом із румунськими імперіалістами щосили горлала «гурра!» на честь короля Фердинанда І і Великої Румунії. — Не раз говорено про те, що Панько — це паршива вівця серед суцільної буковинської української громади. І видно — ті люди не помилилися!

Прогнати всіх нерумунських секретарів громад! Чернівецька румунська газета «Ґласул Буковіней» від 12 лютого ц. р. вимагає прогнати всіх громадських секретарів-нерумунів, хоча б вони й знали румунську мову. За громадських писарів брати поки що румунських народних учителів, яких можна на якийсь час звільнити від шкільних обов'язків, а тим часом завести курси для писарів-румунів.

Асиміляція Буковини. Якийсь д-р І. Пітікарю у вступній статті румунського офіційного органу «Ґласул Буковіней» від 12 лютого каже між іншим: «Ми не визнаємо Буковини ні з автономією, ні без неї, а домагаємось прямо цілковитої асиміляції цілої Буковини*) з вітчизною-матір'ю Румунією». І т. д. Ми завчасу застерігаємо: не заостряйте собі апетиту, бо українці дуже тяжкі до проковтнення — і не один, хто хотів їх з'їсти, ними вдавився…

  *) Перетворення всіх нерумунських народів на Буковині на румунів.

Заходи для звільнення арештованих на Буковині. Родини арештованих склали звернення до англійського полковника, голови політичної коаліції в Чернівцях, щоб він поінтервенував у справі звільнення арештованих. Полковник обіцяв передати цю справу до Бухареста і звернувся з тим до ген. Задіка. Задік заявив, що англійському полковникові цим займатися не треба, і нехай кожна родина внесе окреме подання та двох поручителів виключно польської або румунської національності (поручителі іншої національності не допускаються).

З Угорської України.

(Від нашого кореспондента.)

Наша залога в повному порядку залишила Ясіня (Кьоросмезо), щоб у такий спосіб уможливити таке конче потрібне залізничне сполучення з Угорщиною. Кількаразові переговори з угорськими делегатами не доводили до залагодження справи залізничного руху через зайняття нами Ясіня. Через брак залізничного сполучення гірське населення між Ясінням і зайнятою румунами смугою було виставлене на голод! — Нам годі було, з технічних і господарських причин, доставити «потрібну кількість харчів для того населення». — Брак різних товарів (напр. бандажів, медикаментів тощо) теж промовляв за якнайшвидшим [відновленням сполучення]. — За умови, що всякі переслідування українського руху на Угорській Україні припиняться і всяка агітація словом і письмом буде дозволена, ми могли б спокійно дочекатися мирової конференції…!

Залізничний рух уже відкрито. Великою перешкодою у вільному товарообміні між Україною й Угорщиною буде зайняття М. Сиготу румунами, які під прикриттям «за дорученням Антанти» туди зайшли і все, що лише захопили, вивозять, б'ють непокірних киями, грабують тощо. — Чути, що румуни наклали вісім мільйонів контрибуції на місто Сигіт за його «поміч в утриманні ладу».

Усе населення Сиготу дуже обурене поведінкою румунів, і треба лише іскри, щоб спалахнув вогонь помсти. Та румунам, які спираються на Антанту, це байдуже, і вони за деякими ознаками мріють про зайняття дальших теренів. Ця захланність не піде їм на здоров'я. Вони перетягнуть струну — і тоді одним махом вона ще трісне! Ми можемо спокійно цього чекати настільки, наскільки це питання не сьогоднішнього дня, а може, тижня — місяця…, і наскільки вони своєї дальшої ненаситності не вгамують.

[Офіційне звідомлення з дня 25 лютого — закінчення] (верхня шпальта 3)

…учора жвава стрілянина всіх родів зброї. — Біля Львова: ворог обстрілював Маєрівку, Пасіки і Винники, однак без успіху. Наша артилерія з добрим успіхом обстрілювала львівський головний двірець. У Львові паніка триває далі. На південному фронті поляки кидають сильні резерви на лінію Городок–Перемишль, щоб урятувати залізничний шлях, а тим самим врятувати Львів від виголодження. Дотеперішні зусилля принесли нам успіх. На цій лінії наші сьогодні взяли Мальчиці. На північному фронті ситуація не зазнає помітної зміни. Сьогодні о 6-й годині ранку на інтервенцію місій держав Антанти на всіх фронтах розпочалося 24-годинне перемир'я.

Офіційне звідомлення з дня 26. II. 1919. Перерва в операціях триває далі.

    Начальник Штабу Галицької Армії     полк. Мишковський.

Офіційне звідомлення галицької команди українських військ.

У. П. Б. за 25 лютого. Південно-східна група: у напрямі Голта, Єлисаветград, у районі станції Глиняна — перестрілка панцирних потягів. На напрямку Христинівка–Цвітково бої на схід від Шполи тривають. Більшовики підводять свої регулярні частини в районі Добринська. — Східний фронт: ведеться розвідка. — Північна група: на напрямку Рівне–Сарни наші війська захопили станцію Моквін, продовжують наступ на північ. На ковельському напрямку ми залишили Голоби.

У. П. Б. за 26 лютого. Південно-східна група: у напрямку Голта–Єлисаветград ми захопили Акацатеве, Миколаївку, станцію Глиняни, Любомірки, Гнатеве. Наш наступ триває (7 верст). Місто Святотроцьк звільнене від місцевих більшовиків. Захоплено одну траншейну гармату і 3 кулемети. За відомостями з Вознесенська, більшовики підходять у напрямку Костянтинівки і Мартинівки. У напрямку Христинівка–Цвітково після впертих боїв захоплено станцію Сигналівку. Під натиском підвезених більшовиками регулярних совєтських військ ми відійшли в район Шполи. Республіканське військо, особливо полк мазепинський, у тій операції билося з великим завзяттям і завдало ворогові надзвичайних втрат. Лише в районі Шполи знайдено 180 ворожих трупів. — Східний фронт: на напрямку Київ–Фастів–Козятин–Коростень–Житомир триває розвідка. Більшовицький панцирний поїзд просувається зі станції Коростень на станцію Яблонець. Північна група: на напрямку Рівне–Сарни наш наступ успішно триває. Нами зайнята станція Яремівка. — У Галичині: без змін. На північ від Львова: спокійно. — На лінії Львів–Перемишль: наші частини зайняли Заріччя на північний захід від Судової Вишні. Наступ поляків на Білу Гору і Остенгаузен відбито з великими для них втратами, відкидаючи їхні колони багнетами та ручними гранатами. При цьому ми зайняли село Мальчиці. О 6-й годині ранку почалася перерва в операціях.

    Начальник Опер. відділу генерального штабу     полк. Капустянський.

Наші жінки в польсько-українській війні.

У львівській «Меті» від 1 листопада читаємо: у перші дні листопада ми бачили в Народному Домі багато жінок. Усі вони поспішали до праці — одні до шпиталів, до санітарної служби, інші до канцелярських робіт, інші до кухні, інші серед граду куль розносили їжу в найнебезпечніші місця. Треба пам'ятати, що жінки в такий спосіб заступили велике число чоловіків, яких можна було вжити до важливіших служб. Та, на жаль, не було тоді в нас відповідної організації. Усе робилося на власну руку, і через те допомога, яку давали жінки, не була цілком використана. З хвилиною зайняття Львова поляками нашим жінкам залишилася лише гуманітарна праця. Згуртувалися вони відразу в перші дні коло «Горожанського Комітету», і донині всі найважливіші справи в комітеті спочивають у руках жінок. За таких тяжких обставин вони працюють із повною самопожертвою, цілком безкорисливо; наведімо кілька цифр, що проілюструють цю діяльність. Так, до 19 січня виплачено допомоги 210 родинам на загальну суму 21 850 корон, причому кожний випадок перевірено особисто, хоча переважна частина тих, хто отримує допомогу, мешкає на околицях міста. У секції допомоги пораненим і полоненим зібрано суму 5 500 корон, а на Миколая дітям влаштовано ялинку; з нагоди свят роздано загалом 800 пакунків і близько 6 000 цигарок, а в усіх шпиталях улаштовано Святий Вечір. Крім того, в рамах секції постійно варили їжу для наших поранених, щоб доповнити їм шпитальний харч. Полоненим роздано 8 разів близько 5 000 цигарок і 67 кг [хліба]. З ініціативи українського жіноцтва постав проєкт обмінної поїздки делегаток Червоного Хреста по таборах, який після довгих перешкод втілили в життя. Наші делегатки, громадянки Старосольська, Косевичева, Олеськівна, виїхали на захід, а три польки — на схід. — Ми не маємо [відомостей] про польок, бо діється це на бойовому фронті; але коли тут, під терором, жінки змогли стільки зробити, то наскільки кращою має бути праця українських жінок у вільній Українській Республіці!

    Г. Ш.