Покутський Вістник

Ст. 2 — ПОКУТСЬКИЙ ВІСТНИК — Ч. 3.

[Засідання Укр. Нац. Ради — закінчення]

[…] пп. др. Лев Бачинський, Шекерик, Вітик, др. Бачинський поставив дві поправки: 1) „на случай перешкоди президента скликує Виділ Ради найстарший віком заступник президента", 2) до компетенції Виділу належить також іменування верховних начальників державних урядів". Сі поправки приняла Рада в цілости. Внесення пос. Вітика, що президент Української Національної Ради має бути в часі свойого урядовання все в краю — упав. Після сього ухвалено закон про презідію та Виділ Ради з поправками дра Льва Бачинського у всіх трьох читаннях. Опісля приступлено до вибору презідії Ради. Голосування відбулося картками. На скрутаторів запросив през. др. Макуха, дир. Крушельницького і радн. Весоловського. В часі обчислення голосів (скрутіні) явився в салі парад представників фронтового війська четар Купчинський, який на запрошення президента промовив кількома словами до членів Української Національної Ради: „Як делєґат українського фронтового війська маю честь зложити Високій Українській Національній Раді привіт і подяку за її труди коло народнього добра. Ми, жовніри, заявляємо з своєї сторони, що видержимо до останнього, щоби відперти ворожу навалу". (Гучні оплески). Опісля приступлено до дискусії над вибором Виділу Ради. Забирали голос пп. о. Онишкевич, Вітик, Старух, Шекерик. Внесення о. Онишкевича, щоби вибрати комісію-матір, яка уложилаб листу членів Виділу Ради та предложила її Раді — упало. Всі инші бесідники заявилися за тим, щоби відрочити засідання Ради на 1 год. в ціли порозуміння членів Ради дотично кандидатів до Виділу. Президент заявив, що вдоволить домагання членів Ради та перерве засідання на годину, як тілько скінчиться обчислення голосовання. Се наступило о 2½ год. попол. Один із скрутаторів вичитав вислід голосовання. На основі сього вибрані до Презідії Української Національної Ради отсі пп.: Др. Петрушевич — президент; Др. Лев Бачинський, Омелян Попович, Семен Вітик і Шміґельський — заступники президента; Др. Витвицький і О. Устиянович — секретарі; Ст. Сілецький — заступник секретаря. Президент Др. Петрушевич, приймаючи вибір, подякував за довіря та просив всіх членів Ради о попертя. На тім перервано засідання до 4 год. пополудни.

(„Нове Життя.")

[Оголошення]. Щоби не марнувати паперу та не витрачувати на пусто людські робочі сили, адміністрація просить усіх передплатників і особи, чи орґанізації, що були ласкаві займатися розповсюджуванням часописі — подати їй негайно і точно своє запотребовання, відновити передплату та вирівняти залягі рахунки. Хто сього не сповнить до 4-го числа, тому здержиться висилку часописі. Хто зложить передплату, має негайно доплатити ріжницю до нової ціни. Через те, що почта доставляє посилки покищо пиняво, добре булоб, як що громадяни одного села казалиб слати собі часописи на спільну адресу. — Редакція і Адміністрація.

До вітра. (Омелян Карашкевич.)

Ой ти вітре, буйний вітре, сину білої зими,

що везеш її в північні бистролетними саньми,
що гарцюєш по Україні та її полониш сни
і неситим вовком виєш ген степами в осени
і вертиш несамовито переполнені млини
та хвилюєш легко збіжа колосисті в нас лани
та квітками легко дишеш в довгожданий час весни.

Все бурлацький, та юнацький.
Все бездомний, та невтомний.
Щепчеш іноді: „засни..."
Грозиш деколи: „не спи!"
Сам товчешся, світом-бєшся
понад гори, над ліси,
чорноземні до лани
і над морем стогнеш горем
од весни та до весни!

Ой ти вітре, буйний вітре,
чи це йдеш в дорогу ти,
не готуєш крила знову, не лаштуєш хомути,
щоб степами по Вкраїні свистом бігти до мети,
щоб в густих лісах одвічних слід торічний віднайти
та по морським хвилям сміло в край заморський перейти
і ще нині по пустині, по-египетські піти,
що покірне виростати, що противне замети?

Ой ти вітре, буйний вітре,
ти невтомний, бистрий ти!
Дам тобі одно завдання,
дам нове Тобі змагання:

Наше горе забери, нашу млявість роздери.
Наші злидні навісні поховай на моря дні.
Де найглибші буруни кинь у море без труни.
Всі понижання візьми, кинь на шлях, тратуй кіньми
Все, що гнуло нам хребти, дай ґіеном загребти.
Всі поняття „хлоп-пани" ти зіжми, зіми, замни.
Всі поняття „царь—попи" в ручих вирах потони.
Кинь з розгоном до скали, син у пожар і спали.
І прокляття відпиши, у пустині занеси.
Там де Сфінкс дрімає сни,
там йому ти донеси
подих нашої весни
й на очах його кайдани України розмеси!

Ой ти, вітре, буйний вітре,
Україне не зґини!

Ювилей Миколи Вороного.

1-го січня в Київі в Молодому театрі відбулось урочисте свято української культури — святкування 25-літнього ювилею громадської та письменської діяльности славетного українського поета Миколи Вороного. Засідання відчинив голова орґанізаційного комітету д-й Садницький промовою, в якій зазначив великі заслуги ювиляра перед українським народом і прохав приняти од комітету, як знак пошани, лавровий вінок.

Першим забірає слово голова Директорії Української Народньої Республики В. К. Винниченко. В своїй промові він од імени Директорії складає привіт ювилярові, великому оборонцеві прав працюючого народу, і пошану за працю на користь ограбованого і обкраденого українського народу. Од свого імени голова Директорії вітя М. Вороного, як товариша на громадській і літературній ниві, великого майстра слова і поета, і бажає сил і здоровля святкувати ще оден 25 ювилей. Промова викликає бурю оплесків і криків „Слава", які не замовкають декілька хвилин.

Глубоко зворушений цим привітанням М. Вороний дякує за честь і каже: — „Я наче в казці. Я чую привітання од голови народного уряду. Раніш мені доводилось од московського уряду терпіти тільки утиски, переслідування і тюрму. Зараз голова уряду мене вітає як поета. Це наче сон.." Далі складають привітання представники Академії мистецтв, театральної ради, робітничого клубу і театру, т-ва „Дзвін", редакції „Трибуна", співробітника міністерства закордонних справ, середношкільників, 2 українські ґімназії, Кирило-Методиєвського братства, Молодого театру і инш. В своїх промовах вони вітали ювиляра як талановитого поета, який своїми піснями будив народ од сну, артиста, шукаючого нових шляхів в мистецтві, кращого українського театрального критика і великого громадянина, що мов той каменяр все життя оддав, аби зруйнувати холодний мур байдужости і національної несвідомости нашого громадянства.

Потім було оголошено, від кого надійшли привітання листовно або телеґрафно. Серед цих привітань особливо цікавим було привітання одної селянської просвіти, яка постановила назвати своє просвітнє [товариство] іменем Миколи Вороного.

Останнім привітав ювиляра головний отаман Українських військ С. Петлюра. В теплій промові він згадав ті часи, коли вони мріяли про Україну з соціалістичним урядом на чолі, коли вони ще були молодими. Тепер мрія перетворилась на дійсність. Народ скинув своїх гнобителів. Зараз іде велика творча робота, та робота, яка вимагає напруження всіх сил — і фізичних, і особливо духовних, а тому він, отаман війська, схиляє свою голову перед отаманом людського духу і сподівається, що хоч і пробивається у них сивий волос, вони, з'єднавши всі свої сили, зуміють обороними Україну і оборонити її від ворогів.

У відповідь на привітання ювиляр щиро дякував за честь, яку йому зроблено. Свято скінчилось концертом, в якому взяли участь кращі українські артисти і національний хор під орудою Кошиця.

О. Я.

[Оголошення]. Окружна Дирекція скарбу в Коломиї подає сим до загального відома, що дня 13-го січня 1919 о годині 10. передпол. в окружній дирекції скарбу в Коломиї відбудеся ПУБЛИЧНА ЛІЦІТАЦІЯ побору податку харчевого від мяса в окрузі найму Коломия на протяг часу 3 літ, с. є. від 1./I. 1919 до 31./XII. 1921. Про условія ліцітації довідатись можна в Дирекції в звичайних урядових годинах — при ліцітації будуть і условія відчитані. З Дирекції Скарбового округа Коломиї. Коломия дня 4./I. 1919. Др. Чижевич.

Земельна справа. 3. (Захар Скварко.)

Розвязання земельної справи на довший час і на дальшу суспільно-економічну і політичну мету є найтруднійшим зі всіх справ на світі. Давнійше, за часів панування чужих держав і чужих правительств, писалося у нас — головно перед виборами — майже лише аґітаційні статі в земельній справі. Та тепер ми будемо і мусимо будувати нашу власну державу. Давнійше ми кричали, що нас болить, але лічити себе ми не вміли і не могли. Тепер ми мусимо научитися самі себе лічити і тому мусимо добре „опукати" хорі місця, щоби добре розпізнати хоробу і вгадати найкращий спосіб лічити її. Хто гадає, що при теперішних відносинах вистарчить нам писати дальше лише аґітаційні статі в земельній справі (і в кождій иншій), як давнійше перед виборами в чужій державі, той, по мій гадці, не розуміє належито ваги хвилі, справи і наслідків. Пишу отсі стрічки не для аґітації, але в тій ціли, щоби помогти бодай трохи освітити сю найважнійшу для нашого народа справу з боку історичного, економічного і політичного. І тому прошу читачів о терпеливість при читанню сухих фактів і цифр.

В згаданій книжці „Земельне питання а соціялізм" обговорює Фрідріх Герц 6 питань. Для нас є там цікаві головно два питання, а іменно: 1) Котра форма господарки і політичної справи буде найкористнійша з боку суспільної економії, 2) Як можемо представити собі найблизшу орґанізацію сільської господарки?

Обговорюючи сі питання, висказує Герц ось такі гадки: На видатність продукції впливають головно: 1) Технічні чинники (отже головно машини, яких можна уживати лише на великих посілостях), і 2) психольоґічні (економічні і моральні) чинники, на які впливає головно форма посідання. Инакше працює хлібороб на своїй власній землі і на свою користь, знаючи, що від його праці залежить його екзистенція, а инакше працює на чужій землі, на чужу користь і ще по того за лиху платню, або з примусу. Психольоґічні чинники є ріжнородні, що виказує історія господарки за часів ріжних форм посідання. Видатність продукції за часів рабства була найменша, за панщанних часів побільшалася, а після наділення селян землею на приватну власність видатність продукції без порівнання збільшилася, бо кождий знав, що працює на своїй власній землі і на свою користь. Сей власний інтерес спонукає кождого приватного господаря до як найревнійшої праці.

А чим заступити сесю господарську спонуку, яка випливає з відчуття і зрозуміння власного інтересу, в соціялістичнім устрою, де ніхто не мавби своєї приватно-власної землі, але всі до гурту малиби обробляти землю, а плоди малося би ділити між усіх? Герц вказує за Моріссом, що спонуку, випливаючу з приватно-власного інтересу, треба би заступити спонукою „чести і добробуту", задля яких кождий мавби працювати совісно і видатно. Та сеся спонука мусілаби бути дуже довго витворювана, сильно розвинена і вироблена, бо праця хлібороба вимагає далеко більшої старанности і оглядности, як промислового робітника, який виконує працю більше механічну. Хліборобське господарство має менше діла з тривкими машинами, а більше з делікатними ростинами і звірятами. В обходженню їх брак оглядности і старанности мігби много нашкодити в господарстві. Праця у варстатах дасться леґше контролювати, як на широким полі. Одним словом — каже Герц — приватний інтерес не дасться заступити в хліборобськім господарстві так леґко, як в промислі. Заінтересована промисловця випливає головно о конкуренції, спекуляції і т. п. Все те в соціялістичнім суспільстві може бути ограничене, або й зовсім усунене. Мимо того фабрика піде, бо на місце промисловців будуть реґулювати механічну працю у фабриках одиничами урядники соціялістичної суспільности. Тимчасом в хліборобській [праці] боротьба з природою за дохід з ріллі не може бути усунена ніякою зміною суспільного устрою, і трудно буде покрити [контролювати] виконавців і поставити їх перед дісціплінарний суд за те, що пр. виксасно [вивезли] гний на поле в два дни запізно.

Вирочім техніка (машини) далеко не має того впливу і значіння в хліборобській продукції, що в промислі. На основі статистики подає Герц ріжні приміри на те, що часто продукція на малих хліборобських господарствах (головно в Анґлії) є о много видатнійша, ніж на великих господарствах. Залежить те від „натури" землі, від положення, клімату, роду культури і т. д. Приміром в Нортумберлендї, Бедфордшир, на островї Аксгольм і т. д. закінено [занехано] зовсім наровий плуг, якого перед тим дуже уживано, а то головно тому, що глубока парова орка потребує два рази стільки гною, що звичайна, і що паровий плуг викидає на верх глиняну землю. Хиба з часом пару заступити лише елєктрика, яка дасться лекше ділити до ужитку на дрібній посілости.

Заміти, що господарка оперта на приватній […] (далі — на стор. 4)