Покутський Вістник
Передова сторінка числа 3 (Рік II). Угорі — подяка начального вожда УГА генерала Михайла Омеляновича-Павленка гуцульській сотні («Признання Начального вожда»). Головний матеріал — програмова промова д-ра Сидора Голубовича на засіданні Української Національної Ради 2 січня 1919 (про обставини Листопадового зриву, перебрання влади ЗУНР та її перші труднощі), а також початок звіту із засідання УНРади в Станиславові 4 січня 1919.
Рік II. Коломия, неділя 12. січня 1919. Ч. 3. — Ціна сього числа 80 сотиків.
ПОКУТСЬКИЙ ВІСТНИК
Виходить що четверга та неділі.
Видає Окружна Національна Рада в Коломиї. Відвічальний редактор Ом. Карашкевич. Передплата: на рік 70 К, пів року 35, чверть року 18. Поодиноке число коштує 80 сотиків. Контора редакції й адміністрації: Коломия, Костюшка ч. 42.
Признання Начального вожда.
Висказую мою щиру подяку гуцульській сотні, яка багнетами не тільки відперла в четверо більшого ворога, та ще здобула в него 2 скоростріли. Звертаю увагу на всіх славних Гуцулів і певен, що як всі так будуть боронити Вітчину від ворога як Ґуцули, то вона буде свобідна і щаслива.
Ґенерал-хорунжий Омельянович Павленко.
Промова дра Голубовича, виголошена на засіданню Української Нац. Ради дня 2. січня 1919 р.
Висока українська Національна Радо!
Українська Національна Рада, зібрана у Львові дня 16. жовтня 1918, проголосила на основі права самоозначення народів на всіх просторах бувшої австро-угорської монархії, заселеної державно Українцями, — державу, яку опісля законом з дня 13. падолиста 1918. означено і названо: західно-українською народньою Републикою. Здавалося, що по виконанню згаданого вище самоозначення через лєгальну, народню українську конституанту — австрійське правительство — ідучи по лінії цісарського жовтневого маніфесту, для збереження престіжу розпадаючоїся монархії — і в інтересі добра її народів — передасть супокійно владу на українських землях в руки Української Національної Ради. Одначе коли той акт не лише не наступив, противно великі політичні прояви ясно виказували, що австрійське правительство не має вже достаточної сили до реалізації цісарського слова, а Поляки збираються захопити на наших землях владу в свої вічно жадні руки, постановили перебуваючі в послідних днях жовтня члени Укр. Нац. Ради у Львові — надати реальну санкцію проголошеному вже праву. І тому ранком 1. падолиста 1918. р. Українські Січові Стрільці і українська залога, перебуваюча у Львові, — заняли всі уряди, обсадили мілітарно місто і перенялн владу в імени українського народу.
Сей героїчний подвиг нашого війська — був ключем до того, що український народ на цілій своїй етнографічній території в Галичині і на Буковині в перших кількох днях падолиста перенял супокійно без ґвалтів і без розливу крови всю власть в свої руки. Тим актом ставея український народ в Галичині і Буковині по пятьсотлітній неволі фактичним паном своєї землі і задокументував сильно і достойно перед цілим культурним світом — своє неоспориме право до неї. Сей історичний момент, який безперечно в історії визволення українського буде мати епохальне значання — звязаний нерозривно з іменами тих героїв, які в дни 1. падолиста 1918. р. обсадили Львів і його опісля своїми грудьми перед навалою ворогів боронили. Їм належиться глубока і вічна вдяка цілого українського народу. Делєґація Укр. Нац. Ради постановила відзначити всіх тих, що брали участь в обсаді і в обороні Львова почетною відзнакою „за оборону Львова", — а правительство уважає своїм обовязком висказати їм сьогодня перед сим першим Збором поширеної Укр. Нац. Ради пошану, честь і вічну вдяку цілого українського народу. (Довготреваді оплески).
Сю світлу картину нашої історії стараються вороги перед світом затемнити в той спосіб, що розширюють в своїх часописах поголоски немовби обсада Львова зістала доконана при помочи австрійського правительства, — а зглядно також німецького війська. Хоча ті поголоски є звичайною клеветою, яка лише кидає тінь на характер нашого противника, не перебираючого в средствах борби з нами, — то все-ж уважаю своїм обовязком згідно з правдою ствердити з сього місця, що Австрія не лише не допомогла нам до обсади Львова, а противно по послідної хвилі свого істновання відносилася відпорно до всіх наших національних стремлінь. Відпираю також як завідаючу неправду твердження Поляків, будь-то при обсаді Львова, або при його пізнійшій обороні брали участь німецькі державні жовніри і офіцери, — і стверджую публично, що український жовнір сам, без жадної чужої помочи — взяв в посідання свою національну територію, хоробро її боронить і має досить сил, щоби її для будучих поколінь на віки захистити. (Оплески). Через перших одинайцять днів виконувала адміністрацію державу у Львові — делєгація Укр. Нац. Ради, в краю натомість, по містах, місточках і селах творилися адміністраційні місцеві власти, відповідно до тих інструкцій, які в дни 1. падолиста 1918. р. у Львові одержали. Аж в дни 12. падолиста 1918. р. покликала делєґація Укр. Нац. Ради — відвічальне тимчасове правительство і поручила йому ведення адміністраційних аґенд. Ново іменоване правительство знайшлося відразу серед дуже тяжких і дуже скомплікованих відносин політичних, — бо треба се ствердити, що на австрійських державних румовищах — не розпочала жадна національна держава свого життя серед так тяжких і болючих судорогів, як наша українська держава. Передовсім вже в перших днях нашого державного життя розпалилася між нами і Поляками війна, яку провадили і до нині провадять наші противники з нечуваною жорстокістю і заїлістю. Поляки, ведені своїми імперіялістичними, нічим неоправданими, аспіраціями — перемінили місто Львів і цілий той терен, в якім ведуть свої воєнні операції — в країну сліз і крови. Матеріяли, які збирає окрема комісія, а які будуть в своїм часі оголошені, виказують таку жорстокість і так безоглядне нарушування всяких міжнародніх засад, що се вже одно вистарчає, щоби цілому культурному світови доказати, що так поступати може лише найдивший в краю, до якого не має жадного права. Очевидно, що війна ніде не пособлює спокійному уладженню адміністрації, а тим менше могла і може вона пособляти в тій державі, яка щойно розпочала своє державне життя.
Підчас коли одна часть Поляків провалили з нами відкриту війну, — друга часть старалася нашу молоду державу втрутити в стан повного безладдя. Майже всі польські урядники покинули свою службу, головно при зелізницях, почтах і телеграфах, гадаючи, — а треба тут пригадати собі, — що майже виключно в польських руках спочивала до тепер ціла адміністрація краю. Одначе завдяки патріотизмові і безграничному посвяченню наших українських урядників адміністрація, судівництво, почта, телеграфи і зелізниці майже правильно функціонують. Тим поступом доказали Поляки, що вони всі є згідні в своїх зглядом нас ворожих намірах, що нашу державу не уважають за свою вітчину, а за край, в якім чуються елементом чужим, жадними горожанськими обовязками незвязаним. Від першої хвилі приневолена була наша держава боротися з недостатком середників потрібних до ведення адміністрації, а головно з браком гроша, так як з хвилею доконаного перевороту, а зокрема з вибухом війни устали майже цілковито правильні доходи державні. Вкінці творення нашої держави розпочалося рівночасно з димобілізацією всіх армій світа і поворотом полонених до дому. Через теріторію галицьку пересунулося в падолисті 1918 р. около 2 міліони людий, а ту браконечну, голу, босу, абідовану і нещасливу масу треба було виголувати і зеліжницями перевезти, а все те в часі, коли Поляки розпочали з одної сторони розбійничу війну, а з другої сторони загрозили істнованню нашої держави страйками і саботажами. Такий похід народів навіть в упорядкованих часах, серед правильного функціонування державного апарату був-би викликав нечувані трудности апровізації і комунікації, а щож доперва говорити про час загального перевороту політичного і господарського.
Одначе як мимо тих трудностий, з котрих кожда з окрема для себе була-би вистарчаючою, щоби викликати безлад і застій всякого життя, наша держава з'уміла уконститууватися, пустити в рух цілу адміністрацію, удержати лад і супокій на своїй теріторії, — то се безсумнівний доказ нашої політичної зрілости і нашої спосібности до самостійного державного життя. А се все могло статися лише при чиннім, повнім посвячення співудіяї усіх верств нашого народу, і тому іменем правительства складаю йому щиру і горячу подяку! Жертви, які український народ зложив в сій великий хвилі на жертвенику вітчини, не пропадуть марно!
Засідання Укр. Нац. Ради.
Станиславів, 4. січня 1919. Передполудневе засідання.
Засідання отворив през. Петрушевич о годині 12½ попол. Після відчитання внесень приступлено до дневного порядку. Першою точкою була справа зміни статута Укр. Нац. Ради. Президент уділив голосу референтови законодатної комісії дру Окуневському, який ось так представив справу: „Вчера ухвалили ми закон про злуку з Наддніпрянською Україною. До часу скликання Укр. Конституанти в Київі має виконувати законодатну власть на областях бувшої Західно-Української Народної Републики Українська Нац. Рада; ми приняли систему одної палати. Не пішли ми так далеко як у Відні, де Нац. Рада має і виконуюче право. Ми в тої думки: голова думає, руки роблять. Законодатна власть в руках Ради, виконуюча власть в руках правительства. Хто має іменувати правительство? Отже приходимо з внесенням, щоби Висока Рада вибрала зі свого лона Виділ. Для того Виділу задержали ми суверенні права. До нас належить лише ухвалювання законів. Глядім на закони, що їх тут ухвалюємо, з таким пошаною, як Римляни вчилися списані на 12-ти таблицях, як „Отченаш-у" вчилися їх діти в школі. Отже до ухвалювання законів задержали ми одну палату. Але треба власти, що провірює та проголошує закон. Се застерегли ми тому Виділови, що його мається сього дня вибрати. Скликувати Виділ має президент У. Н. Ради або найстарший віком з його 4 заступники; до президії Ради належить ще 2 секретарів та 1 заступник. Виділ складається з 9 членів, як 10-тий входить кождочасний Голова У. Н. Ради. До компетенції Виділу У. Н. Ради належить: іменування та принимання димісій державного секретаріяту, амнестія і аболіція, провіряння і проголошення законів та репрезентація на внї. Виділ вибирається на час каденції Ради. Рішення Виділу западають більшістю голосів, до важности рішень потреба присутности що найменше 6 членів. — В дискусії забрали голос […] (далі — на стор. 3)
Рік II. Коломия, неділя 12 січня 1919. Ч. 3. — Ціна цього числа 80 сотиків.
ПОКУТСЬКИЙ ВІСНИК
Виходить щочетверга та щонеділі.
Видає Окружна Національна Рада в Коломиї. Відповідальний редактор Ом. Карашкевич. Передплата: на рік 70 К, на півроку 35, на чверть року 18. Окреме число коштує 80 сотиків. Контора редакції й адміністрації: Коломия, вул. Костюшка, 42.
Визнання начального вождя.
Висловлюю мою щиру подяку гуцульській сотні, яка багнетами не лише відбила вчетверо більшого ворога, а ще й здобула в нього 2 кулемети. Звертаю увагу на всіх славних гуцулів і певен, що коли всі так боронитимуть Вітчизну від ворога, як гуцули, то вона буде вільна і щаслива.
Генерал-хорунжий [Михайло] Омелянович-Павленко.
Промова д-ра Голубовича, виголошена на засіданні Української Національної Ради 2 січня 1919 р.
Висока українська Національна Рado!
Українська Національна Рада, зібрана у Львові 16 жовтня 1918, проголосила на основі права самовизначення народів на всіх теренах колишньої австро-угорської монархії, заселених українським народом, — державу, яку згодом законом від 13 листопада 1918 означено й названо Західноукраїнською Народною Республікою. Здавалося, що після цього самовизначення — через легальну, народну українську конституанту — австрійський уряд, ідучи за цісарським жовтневим маніфестом, задля збереження престижу монархії, що розпадалася, та в інтересах добра її народів, мирно передасть владу на українських землях до рук Української Національної Ради. Та коли цього не сталося — навпаки, великі політичні події ясно показали, що австрійський уряд уже не має достатньо сили виконати цісарське слово, а поляки збираються захопити владу на наших землях у свої вічно зажерливі руки, — члени УНРади, що перебували в останні дні жовтня у Львові, постановили надати реальну санкцію вже проголошеному праву. І тому вранці 1 листопада 1918 р. Українські січові стрільці та українська залога, що стояла у Львові, зайняли всі уряди, військово зайняли місто й перебрали владу в ім'я українського народу.
Цей героїчний подвиг нашого війська став ключем до того, що український народ на всій своїй етнографічній території в Галичині та на Буковині в перші кілька днів листопада спокійно, без насильства й без пролиття крові, перебрав усю владу до своїх рук. Цим актом український народ у Галичині та на Буковині після п'ятисотлітньої неволі став фактичним господарем своєї землі й сильно та гідно задокументував перед усім культурним світом своє незаперечне право на неї. Цей історичний момент, що, безперечно, матиме в історії визволення українства епохальне значення, нерозривно пов'язаний з іменами тих героїв, які 1 листопада 1918 р. зайняли Львів і потім своїми грудьми боронили його перед навалою ворогів. Їм належить глибока й вічна вдячність усього українського народу. Делегація УНРади постановила відзначити всіх, хто брав участь у зайнятті та обороні Львова, почесною відзнакою «за оборону Львова», — а уряд уважає своїм обов'язком висловити їм сьогодні, перед цими першими зборами розширеної УНРади, пошану, честь і вічну вдячність усього українського народу. (Тривалі оплески).
Цю світлу картину нашої історії вороги намагаються затьмарити перед світом у такий спосіб, що поширюють у своїх газетах чутки, нібито Львів було зайнято за допомогою австрійського уряду, а то й німецького війська. Хоча ці чутки — звичайна наклеп, що лише кидає тінь на характер нашого противника, який не перебирає засобами боротьби з нами, — я все ж уважаю своїм обов'язком згідно з правдою ствердити з цього місця, що Австрія не лише не допомогла нам зайняти Львів, а навпаки — до останньої хвилини свого існування ставилася вороже до всіх наших національних прагнень. Спростовую також як завідому неправду твердження поляків, нібито при зайнятті Львова чи при його пізнішій обороні брали участь німецькі державні вояки й офіцери, — і публічно стверджую, що український вояк сам, без жодної чужої допомоги, перебрав у володіння свою національну територію, хоробро її боронить і має досить сил, щоб зберегти її для майбутніх поколінь навіки. (Оплески). Перші одинадцять днів адміністрацію держави у Львові виконувала делегація УНРади; у краю натомість — по містах, містечках і селах — творилися місцеві адміністративні органи, відповідно до інструкцій, одержаних 1 листопада 1918 р. у Львові. Аж 12 листопада 1918 р. делегація УНРади покликала відповідальний тимчасовий уряд і доручила йому вести адміністрацію. Новопризначений уряд відразу опинився серед дуже важких і дуже складних політичних обставин, — бо треба це ствердити, що на руїнах австрійської держави жодна національна держава не починала свого життя серед таких важких і болючих судом, як наша українська. Передусім уже в перші дні нашого державного життя розгорілася між нами й поляками війна, яку наші противники вели й донині ведуть із нечуваною жорстокістю та запеклістю. Поляки, ведені своїми імперіалістичними, нічим не виправданими прагненнями, перетворили місто Львів і весь той терен, де ведуть воєнні операції, на країну сліз і крові. Матеріали, що їх збирає окрема комісія і що будуть свого часу оприлюднені, виявляють таку жорстокість і таке безоглядне порушення всіх міжнародних засад, що цього вже досить, аби довести всьому культурному світові: так чинити може лише напасник у краю, на який він не має жодного права. Очевидно, що війна ніде не сприяє спокійному налагодженню адміністрації, а тим паче не могла й не може сприяти йому в державі, яка щойно розпочала своє державне життя.
Поки одна частина поляків вела з нами відкриту війну, друга намагалася ввергнути нашу молоду державу в стан повного безладу. Майже всі польські урядники покинули службу — головно на залізницях, поштах і телеграфах, — гадаючи (а тут варто пригадати), що майже виключно в польських руках досі перебувала вся адміністрація краю. Та завдяки патріотизмові й безмежній самопожертві наших українських урядників адміністрація, судочинство, пошта, телеграф і залізниці працюють майже справно. Цим учинком поляки довели, що вони всі одностайні у своїх ворожих щодо нас намірах, що нашу державу вони не вважають своєю вітчизною, а краєм, у якому почуваються чужим елементом, не зв'язаним жодними громадянськими обов'язками. Від першої хвилини наша держава мусила боротися з браком засобів, потрібних для ведення адміністрації, а головно — з браком грошей, бо з моментом доконаного перевороту, а особливо з вибухом війни, майже цілком припинилися справні державні прибутки. Зрештою, творення нашої держави почалося водночас із демобілізацією всіх армій світу й поверненням полонених додому. Через галицьку територію в листопаді 1918 р. пройшло близько 2 мільйонів людей, і цю вкрай зубожілу, голу, босу, знедолену й нещасну масу треба було нагодувати й перевезти залізницями — і все це тоді, коли поляки з одного боку розпочали розбійницьку війну, а з другого загрожували існуванню нашої держави страйками й саботажами. Такий рух народів навіть у впорядкований час, за справного функціонування державного апарату, спричинив би нечувані труднощі постачання й сполучення, а що вже казати про час загального перевороту — політичного й господарського.
Та попри ці труднощі, кожна з яких сама по собі вистачила б, щоб викликати безлад і застій усякого життя, наша держава зуміла конституюватися, пустити в рух усю адміністрацію, утримати лад і спокій на своїй території, — а це незаперечний доказ нашої політичної зрілості й нашої здатності до самостійного державного життя. А все це могло статися лише завдяки дієвій, повній самопожертві та співпраці всіх верств нашого народу, — і тому від імені уряду складаю йому щиру й гарячу подяку! Жертви, які український народ склав у цю велику годину на вівтар вітчизни, не пропадуть марно!
Засідання УНРади.
Станиславів, 4 січня 1919. Передобіднє засідання.
Засідання відкрив президент Петрушевич о 12½ год. пополудні. Після зачитання внесень перейшли до порядку денного. Першим питанням була зміна статуту УНРади. Президент надав слово доповідачеві законодавчої комісії д-рові Окуневському, який так виклав справу: «Учора ми ухвалили закон про злуку з Наддніпрянською Україною. До скликання Української конституанти в Києві законодавчу владу на областях колишньої Західноукраїнської Народної Республіки має здійснювати Українська Національна Рада; ми прийняли систему однієї палати. Ми не пішли так далеко, як у Відні, де Нацрада має й виконавче право. Ми тієї думки: голова думає, руки роблять. Законодавча влада — в руках Ради, виконавча — в руках уряду. Хто має призначати уряд? Тож вносимо пропозицію, щоб Висока Рада обрала зі свого складу Виділ [Виконавчий комітет]. За цим Виділом ми зберегли суверенні права. До нас належить лише ухвалення законів. Дивімося на закони, що їх тут ухвалюємо, з такою пошаною, з якою римляни вчили [Закони] XII таблиць, а їхні діти вчили в школі «Отче наш». Тож для ухвалення законів ми зберегли одну палату. Але потрібна влада, що перевіряє та проголошує закон. Це ми застерегли за тим Виділом, який маємо обрати сьогодні. Скликати Виділ має президент УНРади або найстарший віком із його 4 заступників; до президії Ради належать ще 2 секретарі та 1 заступник. Виділ складається з 9 членів, а 10-м входить кожночасний голова УНРади. До компетенції Виділу УНРади належить: призначення та прийняття відставок державного секретаріату, амністія й помилування, перевірка та проголошення законів і представництво назовні. Виділ обирається на час каденції Ради. Рішення Виділу ухвалюються більшістю голосів; для чинності рішень потрібна присутність щонайменше 6 членів». — У дискусії взяли слово […] (далі — на стор. 3)
- «Покутський Вістник» — орган Окружної Національної Ради в Коломиї, Рік II (засн. 1918); виходив двічі на тиждень. Відвічальний редактор — Омелян Карашкевич (поет, громадський діяч).
- Начальний вожд / Омельянович Павленко — генерал Михайло Омелянович-Павленко, перший командувач Галицької армії (грудень 1918 – червень 1919); скоростріл — кулемет.
- д-р Голубович — Сидір Голубович, від 4.I.1919 голова Державного секретаріату (уряду) ЗУНР; промова підсумовує Листопадовий зрив 1.XI.1918 і перші тижні державного будівництва.
- Петрушевич — Євген Петрушевич, президент УНРади (згодом диктатор ЗУНР); д-р Окуневський — Теофіл Окуневський, посол, доповідач законодавчої комісії.
- Виділ — Виділ УНРади, колегіальний орган на зразок президії/малого парламенту; конституанта — установчі збори; аболіція — скасування кримінального переслідування.
- злука з Наддніпрянською Україною — Акт Злуки (Соборності) УНР і ЗУНР, проголошений у Києві 22 січня 1919; закон про злуку УНРада ухвалила напередодні (3.I.1919).
- падолист — листопад; сотиків — сотих (дрібна монета); горожанський — громадянський; апровізація — постачання, продовольче забезпечення; димобілізація — демобілізація.