Покутський Вістник

Ст. 2 — ПОКУТСЬКИЙ ВІСТНИК — Ч. 8.

Під польським ярмом [закінчення зі стор. 6].

[…] „wojsko, to chamy, hańba wam", плювали в лице. Проваджено нас Курковою і Руською. В Дністрі бачив я повибивані, правдоподібно ручними ґранатами, вікна, так само в Просвіті, яка в кількох місцях є ушкоджена ґранатами. Коло книгарні Шевченка бачив много порозкиданих паперів і якісь подерті книжки, та богато скла! Нас запровадили на Цитаделю. Тут на вступі нас били дротяними нагайками аж до крови. Через три дни не давали нам майже нічого їсти. На Цитаделі застав я много цивільних Українців, яких Поляки поарештували. Мали їх вивезти до Кракова, а відтак, як полонених, виміняти за польських полонених.

Українців на вулиці ніде не видно, а як хто покажеться, то не сміє говорити по українськи. Таке діється у Львові. Про це, що діється ся в Перемишли в занятих Поляками місцевостях, а дальше, як Поляки обходяться з нашими полоненими і інтернованими, як добивають ранених на полі бою і їх внелюдський спосіб обдирають здичілі банди „висшого культурою хамського польського народу", про все те розказують нам: четар австрійської армії Костик Володимир, який утік з Перемишля дня 31. грудня; Микола Ружицький, який утік з Вадовиць 28. грудня; та Завадський Данило, який 27. грудня утік з Вадовиць, і другі. Розказують, що в Перемишли безнастанні труси і арештування, заборона вживання української мови на вулиці і урядах. Ось факти: Коли панна Негребецька Ірена прийшла до команди міста і в українській мові зажадала перепустки, то урядуюча панна зі злістю стала кричати: „Co to jest potwerdyty? Czy pani nie wie, że w polskim urzędzie trzeba mówić po polsku?" А польський леґіоновий офіцер на це відзивається: „Niech pani tego nie załawia, bo po hajdamacku u nas się nie rozumie." А сам „начальний вудз" ґен. Зелінський в брутальний спосіб взивав о. Богачевського, котрий звернувся з проханням о дозвіл відправляти богослуження для інтернованих, щоб говорив по польськи. А на замітку о. Богачевського, що говорить і буде говорити, той пан генерал заявив: „Jeszcze ksiądz kanonik będzie mówił po polsku" і повторив просьбу [наказ]. По селах рабують і палять. Допускаються навіть таких жорстокостий, що людий кидають живцем в вогонь, як це мало місце в Грушевичах і Ніжанковичах, де 4 латинників за те, що вони визнавали себе Українцями, замкнено в хату і підпалено. Полонених і інтернованих цілковито обдирають до нага, наприклад: Ружикам забрали 693 К і всю одежу, відтак бють до безтями, коли битий обезсилений впаде, відливають водою і замикають, не даючи через три дни нічого їсти. По трьох днях доперва дають їсти гнилу капусту і редьку, а найбільшими присмаками, які дістають деколи наші полонені і інтерновані, то воюна риба. Інтернованих селян вживають до робіт, інтеліґентів ні, тримають їх всіх разом в бараках на гною і бруді. А коли комітет наших пань в Перемишли хотів прийти з помічю, як що облекшити їх недолю і подати їм бодай чисте білля, то польські власти на не зволили, а пань, як що їх в ціли рабунку не забуто на полі бою. Тримають їх враз з інтернованими в гною, без найменшої лікарської опіки, так що вони від ран, бруду і голоду гинуть. Власне названий Ружицький мав нагоду бачити і сидіти в однім бараку з 60 тяжко раненими, яких привезено зі Львова. Взагалі всі ті, що втікли з неволі, однодушно розказують, що стан усіх наших полонених, інтернованих і ранених є так страшний, що навіть найсильнійші з них не видержуть більше двох місяців і всі погинуть.

Польські жовніри говорять, що їм при вербунку обіцяли денно 14 К і вільну руку в рабунках, і „że oni tu przyszli nieco zarobić sobie." („Золочівське Слово").

З добре поінформованих жерел доносять, що у Львові Поляки переслідують Українців. Всі українські товариства і організації, бібліотеки, музеї, політичні і культурні союзи позамикали. Поляки запечатали церкви, арештували священиків, позамикали захоронки. Всі арештовані Українці підуть в концентраційний табор. Вони підлягають там страшному режімови і зносять ріжні насильства зі сторони Поляків. В концентраційних таборах є ріжні заразливі недуги, в наслідок яких богато Українців умирає. Інтернованих живлять тільки два рази на день. Пожива складається з трохи фасолі і теплої води. Зимно, яке панує в бараках, доповнює страшне положення Українців. Польська преса розширює фальшиві вістки про насильства Українців над польським населенням, щоби в той спосіб оправдати свої насильства над Українцями. (Пр. б. ДСВС.)

З Буковинської України.

Справа визволення буковинської України. Зараз ведуться в Яссах переговори між румунським правлінням а українською місією, якої головою є товариш міністра закордонних справ др. Артим Галіп, в справі очищення української території Бессарабії і Буковини від румунських військ. Є надія, що Румунія, якій багато залежить на тім, щоб жити в добросусідських відносинах з 40-міліоновим українським народом, опустить українську територію. Румунія, яка збільшила свою посілість Бессарабію Семигородом і Банатом, не схоче за кусок чисто-української землі провадити війни через те тільки, аби задоволити імперіялістичні апетити кількох там шовіністів в роді буковинського поміщика Фльондора і спілки. Не піде справа визволення дипльоматичним способом, то українська держава має досить сили, щоби очистити свою територію від непрошених наїздників. І тому укр. населення Буковини повинно терпеливо виждати рішення про ту справу. Всякі незорґанізовані виступи і повстання готові тільки пошкодити справі визволення. Тому ліпше холодної крови! Юрій Сербинюк.

Румунський підступ. Румуни розіслали обіжники до всіх громадських начальників, учителів і священиків на повітах, щоби ті явилися в справі военних шкід до повітових міст і взяли з собою також печатки громадних урядів. Там опісля, як це діялося в Сучаві, дали їм попідписувати чисті формуляри і казали ствердити підписи також печатками. Це певно якийсь новий румунський підступ, перед яким повинні бути осторожні українські громади.

Телеґрами і вісти.

Місія до Франції. До Парижа виїхала надзвичайна місія Укр. Нар. Республіки в такому складі: Дипльоматична секція — голова Г. Сидоренко, члени Б. Панейко, О. Шульгин, М. Салтан, А. Галін, В. Лацький, Др. Л. Ганкевич. Політична секція: М. Левицький, С. Зархін, Д. Ісаєвич, О. Севрюк. Секція журналістів: Др. Д. Донців, В. Мурський, М. Кушнір, З. Висоцький, М. Рудницький, Т. Галій, Б. Онацький, І. Добродієва, А. Полюга, Л. Кушнір, С. Вольська, А. Шапіро. Директором канцелярії М. Чехель, секретарем місії П. Дідушок, скарбником І. Мірний. Виїхав теж із місією представник Державного Контролю Др. Олекс. Головчинер, якому доручено студіювання системи контролю в Англії і Франції. Член журналістичної секції, проф. Хомик подав такий плян роботи в цій секції: 1) писання статей і брошур по національних і соціальних питаннях на Україні; 2) навязати зносини з журналістичним світом Европи й Америки, в той спосіб допомогти до поширення української ідеї.

Черновецький театр під дирекцією Онуфрака дає вистави в Станиславові. Виступають між иншими: Осиповичева, Пилипенко, Козакова, Юрчакова, Демчишинова, Кашарич, Польовий, Терлецький. Режісером Демчишин, капельником Лесь Гринишак. Доси ішли: „Запорожець за Дунаєм", „Дай серцеві волю", „Ой не зги, Грицю", „Воскресення".

Переговори з Поляками. Дня 21. січня 1919 анґлійська місія, зложена з одного полковника і одного сотника, відбула з делєгатами команди українських військ конференцію у Львові. Місія предложила взаїмне оружє [перемир'я], мотивуючи се тим, що про долю Львова буде рішати не зброя, а мировий конгрес. Продовження конференції дня 27. січня сього року. Переговори не довели ні до чого. (Пр. б. ДСВС).

Грошеві знаки на Україні. Директорія ухвалила скасувати російський паперовий рубель, котрий буде тимчасово вимінюваний на курсі 150 шагів (сотиків) за 1 рубель, а відтак буде цілковито виключений з обігу, почавши від 26. січня. То відноситься і до купонів, вартісних паперів, а виймкою 5%-вих облігацій скарбового уряду, що задержать свою вартість під услівям, що будуть наклейовувані після закона з падолиста. На будуче Україна буде мати свій окремий систем монетарний, оснований на гривні, що має 100 шагів, а відповідає 50 російським копійкам. Емісія банкнотів буде забезпечена резервовим фондом золота, який буде заснований в найблизшім часі.

Український Національний Хор у Камянці на Поділлю. Для відродження, утворення і поширення музичних богатств українського народу, а зокрема музичної освіти, музичний відділ Міністерства Народньої Освіти безпосередньо закладає та взагалі сприяє організації хорів на Україні під назвою „Українських Національних Хорів". Такий хор заснувався (30. ХІ. 1918. р.) і в Камянці, який, як і всі Українські Національні Хори на Україні, має головним завданням студіювання української народньої пісні і творів українських композиторів, а також і пісні й композиції инших народів в українськім перекладі. Крім завдання виховувати громадянство естетично, Укра[їнський хор…] (текст обривається)

Земельна справа. 6. (Дальше). (Захар Скварко.)

Політичний повіт Березів своїм теріторіяльним положенням і національним складом належить до західної, а не до східної Галичини.*) Статистика краєвого бюра статистичного з 1908 р. подала (на основі спису з р. 1902) повисшу табличку табулярної і нетабулярної власности для східної Галичини лише загально (як висше), а не і для кождого окремого повіта. І тому трудно справити повисшу табличку через включення туди табулярної і нетабулярної посілости повіта Березів.

Одначе дотична статистика з 1908 р. подала на иншім місци вислід катастральної ревізії з року 1901 по оцінячним округам, які відповідають поодиноким повітам, і там виказано, що простір політичного повіта Березів виносить загально: 70.874 гект.²)

В прочих 50 повітах східної Галичини (без повіта Березів) виказала дотична катастральна ревізія з 1901 року:

рілі . . . . . . . . . . . . . . 2,557.694 гект.
лук  . . . . . . . . . . . . . .   691.550
огородів . . . . . . . . . . . .    89.778
пасовиск . . . . . . . . . . . .   465.947
полонин  . . . . . . . . . . . .    28.159
озер, ставів, мочарів  . . . . .    20.679
лісів  . . . . . . . . . . . . . 1,436.216
неужитків  . . . . . . . . . . .    24.260
під будівель і подвір  . . . . .    34.410
прочих, вільних від податку  . .   118.470
з рахункових заокруглень надвижок       29
                          загально 5,467.198 гект.

Сей катастральний виказ видається найдокладнійшим, та за те не подає поділу власности.³) В часі приготовлень галицької соймової виборчої реформи зладило краєве статистичне бюро в р. 1912 найновійшу статистику земельної власности в Галичині, яку одначе покищо, по причині военних подій, трудно роздобути. На сесю статистику⁴) покликується видаваний у Відні тижденник „Polen"⁵), який подав таку статистичну табельку земельної власности (за рік 1912) для східної Галичини (враз з повітом Березів) — однак без землі і земельних фондів, які були власністю або в заряді держави — в гектарах:

Число населення східної Галичини (з повітом Березів) подає др. Михайло Лозинський (в книжці „Die Schaffung einer ukrainischen Provinz in Oesterreich", Berlin 1915) на 5,500.000 душ, з яких розчисляє на Українців 62% — кругло 3,410.000 душ, на Поляків 25% — 1,375.000 душ, на Жидів 12% — 660.000 душ, на Німців і пр. 1% — 55.000 душ.

Можна мабуть на певно прийняти, що в самім українськім населенню східної Галичини несповна 91% (а не 94·4% як в р. 1900) припадає на селян-хліборобів, що значить кругло 3,100.000 українських селян-хліборобів у східній Галичині (без 10% українського населення в самім повіті Березів).

Спис з р. 1912 виказав, що всеї „рустикальної" посілости у східній Галичині (з повітом Березів) припадає на Українців 2,311.911 гектарів. Та не вся рустикальна посілість належить до селян-хліборобів. Є там приватні властителі Українці, не-селяни, пр. священики, учителі, підурядники, емерити, парцелянти-посередники і т. д., а також українське населення повіта Березів. Не пересадимо мабуть, коли на власність тих всіх відчислимо 111.911 гектарів. Остав отже на власности 3,100.000 українських селян-хліборобів у властивій східній Галичині (без повіта Березів) 2,200.000 гектарів, значить 40·2% всеї землі у властивій східній Галичині (без повіта Березів), або пересічно по одну селянсько-хліборобську душу 71 арів (= 5/8 десятини або несповна 1¼ морґа).

Та при перегляді поодиноких селянських господарств справа представляється далеко гірше. Не всі господарства є рівномірні. Є селянські господарства майже 20-морґові, і є такі, що мають низше 5 арів землі. На основі статистичних виводів і обчислень дра Бузека подає львівський „Економіст" (ч. 6—7 з року 1911, стор. 107) таку табельку: […] (далі — в наступних числах)