Покутський Вістник

Рік II. Коломия, неділя 2. лютого 1919. Ч. 9. — Ціна сього числа 1 кор.

ПОКУТСЬКИЙ ВІСТНИК — Виходить що четверга та неділі.

Видає Окружна Національна Рада в Коломиї. Відвічальний редактор Ом. Карашкевич. Передплата: на рік 70 К, пів року 35, чверть року 18. Поодиноке число коштує 1 кор. Контора редакції й адміністрації: Коломия, Костюшка ч. 42.

Наша політика.

Із ріжних питань внутрішньої політики висунулася на перше місце земельна справа. Сьогодня, як перед нами лежить ясний і добрий закон про землю, затверджений Директорією, годі дальше відкладати рішення про сю справу. Нема ніякого сумніву, які будуть рішення Української Національної Ради. Випереджуючи їх — повинен Державний Секретаріят в порозумінню з київським правительством поробити заходи, щоби відповідно зустріти постанови Української Національної Ради про землю. Передовсім повинен він постаратися про зорґанізування землемірських курсів та про загальний поділ землі в користуванню мешканцям поодиноких громад, сєбто про визначення, скільки землі дістається в користування мешканцям кожної громади. Треба також видати земельний закон з поясненнями та постаратися про вибір сільських, повітових та краєвої земельних комісій, котрі мають дальше вести земельну справу.

Друга дуже важна внутрішня справа — се прохарчування населення та доставлення йому предметів необхідних в господарстві. Незадовго почнуться весняні роботи і треба буде дуже богато ріжних рільничих знарядів до управи рілі. Тепер вже нестає сірників та паперу, а як найшвидче також забракне паперів до папіросів. Сі річи можна легко закупити в сусідних краях, як [за те,] що продається на нафту. Тимчасом нашу нафту продається звичайно — без умови про доставу потрібних нам річий, а найчастіше переходить вона за границю дорогою потайної торговлі. Говорять, що Будапешт дістає 1/10 свого запотребовання нафти через замінну торговлю, а 9/10 потайною дорогою. Деякі відомі факти кажуть догадуватися, що ся поголоска як не правдива, то в кождому разі недалека правди. Обовязком державного харчового уряду — сконцентрувати заграничну торговлю в своїх руках та постаратися о довіз тих товарів, котрих у нас нема.

В справах заграничної політики треба якнайскорше фактично довести до одноцільної репрезентації соборної України та навязати приязні відносини до держав антанти і чехо-словацької Республіки. Негайно треба усунути з дипльоматичної служби тих людий, котрі не мають симпатій в згаданих державах. Се все тепер дуже пильні справи з огляду на мирову конференцію. Сподіваємося, що до сих справ не будемо мусіти в друге повертати. Але якби се показалося конечним, то з природи річи мусіли ми сягнути до нашого редакційного архіву, щоби докладніше освітити деякі ці справи. „Нове Життя".

Дещо про совітську Росію.*) (Олекса Ясінський.)

I. Загальне враження.

Одною із небезпечних людських недуг є віра, що все дістається нам на руку і як нам хотілось би. Що така віра веде часто до неспокодження [розчарування] в приватнім — як і не так важно. В громадськім життю веде вона часто до пораження. Як звісно, в період світової війни державні голови всіх правительств добре дбали про те, щоби спокійна свідомість в масах не розвивалася. При кінці війни дійшло до того, що не лише хлібними фальсифікатами кормлять людий, — а душевний корм ще менше натуральний. Звідси і відношення публіки до соціяльного і політичного перевороту в Росії не те, що ворожо, — воно вповні неправдиве і несправедливе!

Для нас, що находимося в сусідстві з Росією, що наші війська ведуть війну з нею, не зашкодилоби знати дещо подрібніше про це, що діється в т. зв. Совдепії, який її економічний і мілітарний стан, а найголовніше — чи видержиться теперішнє її правительство. В щоденнім життю стрічаємося з усім прозаїчним, що воно дає; поза дрібницями часто не бачимо дійсного стану річий. Звідси виноситься й фальшиві заключення. По містах Росії панує „карточна система" зі щоденними [пайками], і під фунтом хліба денно. Мяса в деяких містах (Саратів, Тула, Москва, Самара) доволі, за те молочних продуктів майже нема. Краму купити ніде, кроме Москви і Н. Новгорода, не можна. Зеліза і сільсько-господарських машин більше, чим тамтого року, але це не значно. Поїзди ходять погано, хоч, на жаль, на Україні гірше: в зелізничнім руху настало в порівнянню з попереднім роком велике поліпшення. Між публикою чується часто побожні бажання: „Коби скорійш поставили хозяїна!" Однаком треба було бути свідком ріжного святкування соціяльної революції (7-я падолиста). Святочні манфестації були так величаві, яких не бачила російська суспільність певне ніколи. Технічне приготовання — прапори, тріюмфальні брами, ілюмінація — були в деяких місцях виконані артистично. Публики — навіть по селах — було богато. Особливу увагу звертала інтересна інтеліґентна і селянська молодіж. Хори виконували революційні пісні, часе єдна [грала] була музика. Зміст святу надали численні промови. В них виразно виступало торжество „пролєтаріят" над побідженим капіталом. Чим же могли похвалитися побідники? Земля на всім просторі совітської Росії належить до держави і в руках тих, що працюють на ній. На пальцях можна почислити поміщиків, які осталися ще на своїх містах, тай то не як властителі їх, лише як інструктори, або управителі на службі земельних комітетів, або земельних відділів совітів. На землі удачно переводиться орґанізація артілів, кооператив, спілок, котрі передне не могли видержати конкуренції з капіталом. Тепер росте їх число, як гриби по дощи; вони мають від держави матеріяльну, технічну і моральну поміч в машинах, аґрономах, інструкторах-орґанізаторах. Всі фабрики і заводи перейшли у власність держави, або місцевих продовольчих, чи других [орґанів]. Працюють на них тепер не гірше, навіть чи не ліпше, чим до націоналізації. Мені прийшлося бути в одній фабриці, яку я знав до революції. Тепер, мимо того, що вже більше року хозяїна (Німця) в ній не має, робота йде над сподівання добре. Важно, що з інтелігенції найскорше примирилися з сов. правит. практичні фахові робітники: техніки, інженіри і пр. Розуміється, що другі фахові, маючи добре винагородження і покровительство законів в справах харчевих, мають прямий інтерес як в правильній роботі, — так і в задержанню істнуючого режіму. Хоч економічна криза ізза [війни] на всі сторони триває дальше, однак в многих місцях харчеві справи поправилися в порівнанню з тогорічним [станом]. Причину треба бачити в тім, що замість старої, деморалізованої армії, заведено менше численну — нову, [а] старий службовий апарат замінено новим. — Банки теж націоналізовано; головний банк (народній) веде всі фінансові справи республіки, всі прочі банки є його відділами і підвідділами. Хоч друкарський станок не перестає працювати над банкнотами, — та це покищо одинока мудрість сучасної фінансової справи всіх цивілізованих держав. Всі доми по містах відійшли на власність міста. Робітники не мешкають вже в крийвках і підземельних сутеринах, а в просторих ясних кімнатах, які, що правда, часто нічим опалити. По школах перший раз заведено обовязкову науку, становище учителя стало о много ліпше, як за часів царя і Керенського. Університети дещо змінено. Знесено факультети теольоґічний і юридичний, розширено відділи математично-природничі та технічні, заведено нові відділи технічні при старих університетах. Вступ в університет доступний всім, без усяких свідоцтв і атестатів, жадається тільки фактичного підготовлення для університетської праці. З причини харчевої кризи по містах дуже богато шкільної молоді — ґімназисти і академики — поселилося по селах. Енерґія молоді й її духова пружність не могли остатися без сліду: звідси, як ярка по неважних перше місцевостях, кипить культурно-просвітня робота: уладжуються театральні вистави, виклади, приготовляючи курси, курси загальні і спеціяльного образованя. Матеріяльна же нужда заставила молодіж вступати на службу в ріжні інституції. З неї-то витворюється нова верства — клясово-свідомого, перенятого ентузіязмом творіння нових форм суспільного й політичного життя, інтеліґентного пролєтаріята. — По всій Р[осії], по містах і по селах, находяться орґанізації большевицько-комуністичні, партійні „комуністичні клюби" і клясові по селах „комітети бідноти". Спочатку було мало відрадного в одних і в других, тепер-же домінуюче положення в них мають більше свідомі й інтелігентні одиниці. Треба було чути промови простих робітників і семінкомунарів, щоби пізнати, де власне міститься тепер головна сила й основа власти одиноко в світі соціялістичної держави. Це чи не свято. Велику моральну піддержку на святі зробила вістка з Німеччини й Австрії, що в них зачиналась революціна [революція], війська кидали фронт, і перемиря зроблено самими вояками. Деякі, більше скептичні, не вірили сьому, і думали, що Тел. Аґ. приносить свою спідню куртку [вигадку], та святкуючим вияснялось, що то правда.

II. Совітський мілітаризм.

Старі армії, що служили своїм правительствам до часу війни й у ній, стратили внутрішню звязь, основану на підчиненню і строгій системі кар, скоро лише [зачалися] принціпа революції. Росія, перша програла на війну, пробувала уздоровити й скріпити свою армію введенням в її організацію нових принціпів: права горожанства з правом політичних [свобод] на найширших демократичних основах, які дала всьому населенню Росії мартова революція. Однак політична свобода в війську привела до клясової свідомости й до соціяльного розкладу військової маси, яку передне зробила однородною салдатської шинелі. Політична боротьба найшла богату почву в війську, яким руководили ради салдатських депутатів. Партії кинули свої кличі між салдатів, післали між них аґітаторів; маса, темна й несвідома, принимала найскорше ті кличі, які були їй найблизші і найбільше зрозумілі. Негайний мир і поворот домів стало гаслом салдатів, з [і всі] переконання офіцерства й команди стали голосом в пустині. Боротьба за власть між буржуазією й дрібною буржуазією з одної сторони, [і] боротьба проти їх обох за диктатуру пролєтаріяту з другої, розвалила в кінець стару армію, лишаючи її всяких основ істновання, і ніякі переконання, ні знесення політичних прав, ні кара смерти не змогли здержати старої, ніколаївської армії від загибелі. Війська, які большовики зняли з фронту по закінченню перемиря з Німеччиною і післали проти Укр. Центроради, держались тільки голодом — їх гонила на Україну надія, що там знайдуть хліб, якого так мало видніли в окопах з рук економічно-безсильного правительства „пустомела" (балакуна) Керенського. Горожанська війна мала вплинути на організацію армії на відповідних засадах. Робітник, чи селянин, що служив соціялістичному урядові, повинен діставати винагородження рівне висоти пересічного заробітку. Вдовам і сиротам мусить бути забезпечена екзистенція на случай смерти удержуючого їх. При надзвичайних тягостях економічного й военного положення жінки і діти військових увільнюються від примусових робіт. Контінґент війська становили спочатку самі добровольці, опісля взялося правительство до мобілізації населення з тим застереженням, що в „червону армію" можуть поступати лише люди, живучі своїм трудом, прочі же верстви населення можуть сповнити лише военні обовязки. Командати в червоній армії повинні були бути виборні. Однак пізнійше знесено вибір военних фахових руководителів і за[…] (далі — на стор. 11)