Покутський Вістник
Титульна сторінка ч. 21. Помітна зміна: ціна й передплата вже у гривнях («Ціна сього числа 1 гривня»; передплата 70 Г.). Кол. 1–2: велика відозва «До селян і козаків Української Народньої Республіки» (Комісія Трудового Конгресу по Обороні Держави) — заклик гнати московських більшовиків, не вірити «облесливим обіцянкам»; написана наддніпрянською мовою. Кол. 2: «В який спосіб заохочують мазурів до війни з Українцями» (передрук із «Укр. Голосу» — польський поклик «За землю!» з газети «Lud polski», підпис «Польський Комітет Народовий»). Кол. 2–3: «Люди, чи звірі?» — документ із «Бережанського Вістника» про польські звірства в с. Терло (7–8 лютого; підпис пов. комісара в Старому Самборі Левицького). Кол. 3: оголошення про VI сесію Окружної Національної Ради (21 марта 1919, порядок денний) та воєнне звідомлення «Війна за визволення Західньої України» (УПБ, Галицький фронт, 10 марта — Сокаль-Белз, Львів, Городок, Грушів-Немирів, Хирів).
Ціна сього числа 1 гривня. РІК II. Коломия, неділя 16. марта 1919. Ч. 21.
ПОКУТСЬКИЙ ВІСТНИК — Виходить що четверга та неділі.
Видає Окружна Національна Рада в Коломиї. Редактор Ом. Карашкевич. ПЕРЕДПЛАТА: на рік 70 Г., пів року 35, чверть року 18. Поодиноке число коштує 1 гривню. Контора редакції й адміністрації: Коломия, Костюшка ч. 42.
До селян і козаків Української Народньої Республіки.
Трудовий Конґрес Українського Народу на високім своїм засіданні 28. січня біжучого року затвердив Директорію яко верховну Владу Україні і обрав кілька Комісій, які мали контролювати правительство і допомагати йому в його роботі. В числі тих Комісій була Комісія по обороні Держави, як мала контролювати і стежити справу оборони Української Республіки від ворогів та допомагати Правительству в цій справі.
Коли Конґрес закінчився, то ворог був вже під самим Київом, через що Конґрес мусів так швидко закінчити свою роботу. З того часу вже пройшло майже місяць. Правительство українське не мало сили боронити Київ і здало його північному ворогови, що двісті років душив український народ під керовництвом царів і тепер не хоче від цього відмовитися, тільки вже під другою маркою, зовучи себе соціялістом-большевиком. Щоби це не так кидалося людям в очі, то московські большевики почали мутити наш народ ріжними способами: що Директорія буржуазна і що вона поміщицька, і чого тільки не видумували вони, щоби добитися і діждатися, коли народ наш кине зброю, аби потім легко його приборкати та дерти з нього, що тільки можна.
Так їм, це-б то большевикам-москвинам та деяким своїм зрадникам удалось розвалити озброєну армію і ті, що не так давно йшли так завзято боронити себе від гетьмана, не захтіли боронити своєї землі від зайди-чужинця кацапа і ворога, який так зумів увійти в душу народу українського і прикинутися братом.
Але-ж брат був братом, поки говорив гарні слова, а на ділі йому хтілося тільки українського „братнього“ борошна, цукру та всілякого иншого добра. Так воно й сталося. Зараз, коли зайнята майже вся Україна, вони почали себе показувать, почали вивозити все, що тільки можна — гірше грабіжників, так що коли ми не візьмемося та не виженемо їх, тих хитро-мудрих „братів“, то на весні наш народ не матиме чого навіть посіяти, та буде марнуватися обдертий й босий, бо за фальшиві „керенки“ нічого ніхто не дасть. Мало того, що грабують вони нас, вони ще підбурюють наш темний народ проти справжніх братів наших Галичан, називають Австріяками їх, а ті самі Австріяки перші виступили проти гетьмана і дала змогу всій Україні стати на ноги проти ворога. Нас колись розєднали силою вороги, а тепер ми стали знов у купі з Галичанами, бо тоді ми будемо сильні і не можна буде нас так легко приборкати до рук. От бачите, що то за брати та други народу, ті московські большевики.
Треба гнать їх з землі нашої. Ваші представники в особі Трудового Конгресу по Обороні Держави кличуть вас стати в оборону своїх власних прав і не вірити облесливим обіцянкам, за якими йде — грабіж, а потім і знов може бути гетьманська палиця. Треба боронити своє власне право, бути господарем у своїй хаті всіми силами і засобами.
Отже йдіть, Вірні Сини України, в ряди війська, яке бореться за ваше власне право, яке ще не біжить до дому, бо знає, що коли й воно піде, то горе всім буде. Вони умираючи думають: хай я вмру — може краще моїм дітям буде, може ті, що кинули зброю, закрали казенну одіж та пішли до дому, одумаються і прийдуть та допоможуть ворога подолати, знищити та завести лад і спокій на Україні, зберегти добро людей.
Йдіть, аби не пізно було. Гуртуйте силу. Несіть те, що ви забрали з казенного майна, бо люде на фронті мерзнуть, бючись з Ляхами та Москалями. Дайте набої та рушниці й иншу зброю. Матері, женіть своїх синів, що лишили фронт, а ті що не посилали, шліть з благословенням. Хай не буде у нас зрадників. Треба до весни вигнати ворога з своєї землі, щоби край положити тому безладдю.
Комісія Трудового Конґресу по Обороні Держави.
В який спосіб заохочують мазурів до війни з Українцями.
„Укр. Голос“ подає виписку з польської часописі „Lud polski“ з половини січня с. р. В числі тім находимо на першім місци поклик до польських селян, під заголовком „За землю“. Ми наводимо цей поклик дослівно, переводячи його лишень на нашу мову. Ось він:
За землю! Селяни! Завзятий ворог польського народу, дикий гайдамака, руський хлоп збунтувався проти польського пановання в Східній Галичині. Проти дикої навали бунтовщиків вислали ми наше лицарське військо. Щоб скорше ворога усмирити, закликаємо Вас, браття Селяни. Вступайте в ряди нашого війська, бийтеся хоробро і здобувайте землю, котра єсть, була і буде польською. Виж знаєте, що в Західній Галичині великих обшарів землі вже нема. А Вам землі потреба, тож йдіть на схід, бороніть польську землю, не дайте, щоб Русин забрав Вам Вашу землю. Великі земельні обшари в Східній Галичині це земля польська і вона тільки між Поляків може бути поділена. Отже в бій, щоб землі ворогови не дати! У бій!
Польський Комітет Народовий.
Люди, чи звірі?
„Бережанський Вістник“ містить такий документ:
„Вичиталисьмо, що дня 1. лютого с. р. заключили наші з Поляками умову що до культурного обходження ся з раненими і бранцями. — Але досвід, як Поляки все ламали всякі умови, учить, що тої будуть придержуватись тільки Українці, котрі зрештою і так обходяться на кождім кроці з Поляками в рукавичках. Натомість факт, який лучився в Терлі, 7-го, чи 8-го лютого с. р. наглядно виказує, як Поляки розуміють держати умови з Українцями. Дня тогож Ягелльони знечевя напали на наш відтинок п Терлі і його окружили. Частині наших жовнірів удалось передертись, а часть піднесла руки до гори на знак віддання. Тоді сталась подія, гідна рук Яреми Вишневицького і Стефана Чарнецького, славних катів України. Польський офіцер підходив до кождого, що підніс руки в гору і стріляв до них безборонних з револьвера, а відтак польські жовніри кололи їх лиця баґнетами. Поляки, зрабувавши в тім місци село до послідньої нитки, між иншими хату комісаря гром. Маркевича, так що забрали навіть всю посуду, утікли. Коли наші на те місце вернули, застали страшний, не даючийся описати вид шістьох наших жовнірів змасакрованих білим оружем, з повідриваними членами.“
Пов. комісар в Старім Самборі Левицький.
VI. сесія Окружної Національної Ради в Коломиї
відбудеться в пятницю, дня 21. марта 1919 о годині 11-тій передпол. в ратушевій салі на II. пов. із слідуючим денним порядком:
- Загальний політичний огляд.
- Право патронату.
- Становиско до основ земельної реформи і справа весняних засівів.
- Запити, постуляти і внесення.
До участи з рішаючим голосом є управнені: 1) Голови, згл. відпоручники: а) громадських орґанізаційних комітетів зі судових повітів: Коломия і Гвоздець, Печеніжин і Яблонів; б) мійських орґанізаційних комітетів тих самих повітів; 2) Члени виділу Окружної Національної Ради в Коломиї.
Окремих повідомлень не висилається! Коломия, дня 21. марта 1919.
ОКР. НАЦІОНАЛЬНА РАДА в КОЛОМИЇ. Ю. Колцуняк, за писара. — В. Гвоздович, голова.
Війна за визволення Західньої України.
(УПБ.) Офіціальне звідомлення з Галицького фронту.
З дня 10. марта 1919. В районі Сокаля-Белза: без змін. Ворога, що вчера підсунувся був з Рави Руської, відкинули наші частини на давнійші становища. У Львова: В пополудневих годинах жвава обосторонна артилерійська перестрілка. При вчорашнім наступі на Збоїска ми захопили 32 полонених та оден тяжкий міномет. В районі Городка: продовжуються переслідування ворога. Ми осягнули лінію озер і Верещиці та заняли Поріче Любінське, Черляни та Черлянські передмістя. На північ від зелізниці ми заняли ще з ранку Галичанів і Бургталь та посунулись на двірець Городок і вдерлись до частини міста — мусіли однак уступити перед наступаючими із Каменоброду двома ворожими панцирними поїздами. Новий наступ в ході. Із сторони Ставчан посуваючіся наші частини вдерлися до півн. части Любіня великого, другий відділ посунувся чотири клм. на захід від Ставчан. У Грушова і Немирова ведеться бій з наступаючими з Любачева ворожими частинами. У Хирова: без змін.
Нач. штабу гал. армії. (далі — на стор. с. 27)
Ціна цього числа 1 гривня. РІК II. Коломия, неділя 16 березня 1919. Ч. 21.
ПОКУТСЬКИЙ ВІСТНИК — Виходить щочетверга та щонеділі.
Видає Окружна Національна Рада в Коломиї. Редактор Ом. Карашкевич. ПЕРЕДПЛАТА: на рік 70 гр., пів року 35, чверть року 18. Окреме число коштує 1 гривню. Контора редакції й адміністрації: Коломия, вул. Костюшка ч. 42.
До селян і козаків Української Народної Республіки.
Трудовий Конґрес Українського Народу на своєму високому засіданні 28 січня цього року затвердив Директорію як верховну владу в Україні й обрав кілька комісій, які мали контролювати уряд і допомагати йому в його роботі. Серед тих комісій була Комісія з оборони Держави, що мала контролювати й стежити за справою оборони Української Республіки від ворогів та допомагати урядові в цій справі.
Коли Конґрес закінчився, ворог був уже під самим Києвом, через що Конґрес мусив так швидко завершити свою роботу. Відтоді минуло вже майже місяць. Український уряд не мав сили боронити Київ і здав його північному ворогові, що двісті років душив український народ під владою царів і тепер не хоче від цього відмовитися — лише вже під іншою маркою, називаючи себе соціалістом-більшовиком. Щоб це не так упадало людям в очі, московські більшовики почали бунтувати наш народ різними способами: мовляв, Директорія буржуазна і поміщицька, — і чого тільки вони не вигадували, аби домогтися й дочекатися, коли народ наш кине зброю, щоб потім легко його приборкати й дерти з нього все, що тільки можна.
Так їм — тобто більшовикам-москвинам і деяким своїм зрадникам — удалося розвалити озброєну армію; і ті, що не так давно йшли так завзято боронити себе від гетьмана, не захотіли боронити своєї землі від зайди-чужинця, кацапа й ворога, який так зумів увійти в душу українського народу і прикинутися братом.
Але брат був братом, поки говорив гарні слова, а насправді йому хотілося лише українського «братнього» борошна, цукру та всякого іншого добра. Так воно й сталося. Тепер, коли зайнято майже всю Україну, вони почали себе показувати, почали вивозити все, що лиш можна, — гірше за грабіжників; тож якщо ми не візьмемося і не виженемо їх, тих хитромудрих «братів», то навесні наш народ не матиме чого навіть посіяти й марнуватиметься обдертий і босий, бо за фальшиві «керенки» ніхто нічого не дасть. Мало того, що грабують вони нас, — вони ще підбурюють наш темний народ проти справжніх братів наших, галичан, називають їх австріяками; а ті самі австріяки перші виступили проти гетьмана й дали змогу всій Україні стати на ноги проти ворога. Нас колись роз'єднали силою вороги, а тепер ми знову стали разом із галичанами, бо тоді ми будемо сильні, і не можна буде нас так легко прибрати до рук. Ось бачите, що то за брати й друзі народу — ті московські більшовики.
Треба гнати їх із землі нашої. Ваші представники в особі Трудового Конґресу з оборони Держави закликають вас стати в оборону своїх власних прав і не вірити облесливим обіцянкам, за якими йде грабіж, а потім, можливо, знову гетьманська палиця. Треба боронити своє власне право, бути господарем у своїй хаті всіма силами й засобами.
Отже, йдіть, вірні сини України, в ряди війська, яке бореться за ваше власне право, яке ще не біжить додому, бо знає, що коли й воно піде, то горе буде всім. Вони, вмираючи, думають: хай я помру — може, краще буде моїм дітям; може, ті, що кинули зброю, вкрали казенний одяг і пішли додому, схаменуться, прийдуть і допоможуть подолати ворога, знищити його та завести лад і спокій в Україні, зберегти добро людей.
Ідіть, поки не пізно. Гуртуйте силу. Несіть те, що ви забрали з казенного майна, бо люди на фронті мерзнуть, б'ючись із ляхами та москалями. Дайте набої, рушниці й іншу зброю. Матері, женіть своїх синів, що залишили фронт, а тих, кого не посилали, шліть із благословенням. Хай не буде в нас зрадників. Треба до весни вигнати ворога зі своєї землі, щоб покласти край тому безладдю.
Комісія Трудового Конґресу з оборони Держави.
У який спосіб заохочують мазурів до війни з українцями.
«Укр. Голос» подає витяг із польської газети «Lud polski» від середини січня ц. р. У тому числі знаходимо на першому місці заклик до польських селян під заголовком «За землю». Наводимо цей заклик дослівно, перекладаючи його лише нашою мовою. Ось він:
За землю! Селяни! Завзятий ворог польського народу, дикий гайдамака, руський хлоп збунтувався проти польського панування в Східній Галичині. Проти дикої навали бунтівників ми вислали наше лицарське військо. Щоб скоріше упокорити ворога, закликаємо вас, браття селяни: вступайте в ряди нашого війська, бийтеся хоробро і здобувайте землю, яка є, була і буде польською. Ви ж знаєте, що в Західній Галичині великих обширів землі вже немає. А вам земля потрібна, тож ідіть на схід, бороніть польську землю, не дайте, щоб русин забрав вашу землю. Великі земельні обшири в Східній Галичині — це земля польська, і вона тільки між поляків може бути поділена. Отже, в бій, щоб землі ворогові не дати! У бій!
Польський Народовий Комітет.
Люди чи звірі?
«Бережанський Вістник» уміщує такий документ:
«Ми вичитали, що 1 лютого ц. р. наші уклали з поляками угоду щодо культурного поводження з пораненими й полоненими. — Але досвід того, як поляки повсякчас ламали всякі угоди, учить, що її дотримуватимуться лише українці, які зрештою і так на кожному кроці поводяться з поляками "в рукавичках". Натомість випадок, що трапився в Терлі 7-го чи 8-го лютого ц. р., наочно показує, як поляки розуміють дотримання угод з українцями. Того дня "ягеллони" зненацька напали на нашу ділянку в Терлі й оточили її. Частині наших вояків удалося прорватися, а частина підняла руки догори на знак здавання. Тоді сталася подія, гідна рук Яреми Вишневецького і Стефана Чарнецького — славних катів України. Польський офіцер підходив до кожного, хто підняв руки вгору, і стріляв у них, беззбройних, з револьвера, а потім польські вояки кололи їм обличчя багнетами. Пограбувавши в тому місці село до останньої нитки — між іншим, хату громадського комісара Маркевича, так що забрали навіть увесь посуд, — поляки втекли. Коли наші повернулися на те місце, застали страшний, неможливий для опису вид шістьох наших вояків, змасакрованих холодною зброєю, з повідриваними кінцівками.»
Повітовий комісар у Старому Самборі Левицький.
VI сесія Окружної Національної Ради в Коломиї
відбудеться в п'ятницю, 21 березня 1919, об 11-й годині до полудня в ратушній залі на ІІ поверсі з таким порядком денним:
- Загальний політичний огляд.
- Право патронату.
- Ставлення до основ земельної реформи і справа весняних засівів.
- Запити, постуляти й унесення.
До участі з вирішальним голосом уповноважені: 1) голови, відповідно — представники: а) громадських організаційних комітетів із судових повітів Коломия і Гвіздець, Печеніжин і Яблунів; б) міських організаційних комітетів тих самих повітів; 2) члени виділу Окружної Національної Ради в Коломиї.
Окремих повідомлень не висилається! Коломия, 21 березня 1919.
ОКР. НАЦІОНАЛЬНА РАДА В КОЛОМИЇ. Ю. Колцуняк, за писаря. — В. Гвоздович, голова.
Війна за визволення Західної України.
(УПБ.) Офіційне звідомлення з Галицького фронту.
З дня 10 березня 1919. У районі Сокаля–Белза: без змін. Ворога, що вчора був підсунувся з Рави-Руської, наші частини відкинули на попередні позиції. Під Львовом: у пообідні години жвава обопільна артилерійська перестрілка. Під час учорашнього наступу на Збоїща ми захопили 32 полонених і один тяжкий міномет. У районі Городка: триває переслідування ворога. Ми досягли лінії озер і Верещиці та зайняли Поріччя Любінське, Черляни і Черлянські передмістя. На північ від залізниці ми ще зранку зайняли Галичанів і Бурґталь та просунулися на станцію Городок і вдерлися в частину міста — мусили, однак, відступити перед двома ворожими панцирними поїздами, що наступали з Каменоброду. Новий наступ триває. З боку Ставчан наші частини, просуваючись, вдерлися в північну частину Любеня Великого; другий відділ просунувся на чотири км на захід від Ставчан. Під Грушевом і Немировом точиться бій з ворожими частинами, що наступають із Любачева. Під Хировом: без змін.
Начальник штабу галицької армії. (далі — на стор. с. 27)
- Зміна валюти. З цього числа ціна й передплата подані в гривнях («1 гривня»; передплата «70 Г.»), а не в коронах, як у попередніх числах (пор. масткед на стор. с. 22/с. 14). Гривня УНР тоді ходила паралельно з австрійською короною (курс 1:1 у заголовку — пор. рекляму «Українського правопису» на стор. с. 25).
- «До селян і козаків…» — відозва Комісії Трудового Конґресу по Обороні Держави (обраної на Трудовому Конґресі 28 січня 1919; пор. сам Конґрес на стор. с. 16). Текст наддніпрянською мовою (звідси «москвини», «кацап», «керенки», «казенна одіж», «хитро-мудрі брати»). «Керенки» — знецінені російські гроші доби Тимчасового уряду О. Керенського. Заклик прикметний обороною галичан («Австріяків») від більшовицької пропаганди.
- «В який спосіб заохочують мазурів…» — передрук із львівського «Українського Голосу»; цитований польський заклик «Za ziemię» («За землю») з газети «Lud polski» обіцяє польським селянам землю в Східній Галичині за участь у війні проти ЗУНР. «Мазури» — традиційна назва польських селян-колоністів. «Польський Комітет Народовий» — Komitet Narodowy Polski.
- «Люди, чи звірі?» — за «Бережанським Вістником»; документ про розстріл полонених і пограбування села Терло (нині Старосамбірський р-н Львівщини) польськими військами 7–8 лютого 1919. «Ягелльони» — польський підрозділ; згадані Ярема Вишневецький і Стефан Чарнецький — польські полководці XVII ст., у народній пам'яті — «кати України». Підпис: повітовий комісар у Старому Самборі Левицький (пор. сусідні матеріали зі Старосамбірщини). «Біле оруже» = холодна зброя (багнети).
- VI сесія ОНРади (21 марта 1919) — підписи: Ю. Колцуняк (за писаря; пор. Г. Колцуняк, «Народні хрести», стор. с. 13) і голова В. Гвоздович (пор. V сесію, стор. с. 23). Судові повіти: Коломия, Гвіздець, Печеніжин, Яблунів. «Право патронату» — церковно-майнове право призначення на парафії.
- «Війна за визволення Західньої України» — звідомлення УПБ з Галицького фронту 10 марта; топоніми польсько-української війни довкола Городка (Городоцька операція УГА): Сокаль, Белз, Рава-Руська, Збоїща (під Львовом), Верещиця, Поріччя, Черляни, Галичанів, Бурґталь, Каменоброд, Ставчани, Любінь Великий, Грушів, Немирів, Любачів, Хирів. Звідомлення продовжується на стор. с. 27.
- Правопис ориґіналу збережено: Народньої, біжучого, зайди-чужинця, обшари/общари, відтинок, знечевя, послідній, баґнет, міномет, клм., зелізниця, передпол., постуляти. У адаптації модернізовано (залізниця, км, обшир, поверх); власні назви, дати, цифри й цитати збережено; «большевик»→«більшовик».
- Метод: чернетка —
transcription/pvtool.sh txt 26; звірка очима —transcription/pvtool.sh seg 26 300→render/seg/p26-{head,c1,c2,c3}.png. Заголовок «Люди, чи звірі?» (декоративний шрифт) розпізнано лише з вирізу c2; масткед зібрано зhead+ верху c3 (передплата).