Покутський Вістник

Ч. 9 — ПОКУТСЬКИЙ ВІСТНИК — Ст. 3.

[Свят-Вечір в полі — закінчення]

[…електрів]ні. За кілька секунд червоні язички лизали дах слектрівні. Міліонова праця станула в полуміни. Ляхи не давалися. Скорострілы грали дальше, електрівня укріплювалась дальше. Ляхи не думали уступатися відтам, противно — привели собі „страж пожарну", щоби гасила, а вони дальше стріляли. Тя не довго. Страж „перших[ла]" по кількох шрапнелях безслідно, а кілька мін перехрестило це електрівню, і „браця Польщи" опустили в кінці цілу Перзенківку „братньому народові", а опісля, хто де мів, почав святкувати. По вечері ми вислухали ще концерту, співу колд та пісень через телефон, а опісля музики ручної гармоніі. Та концерт, на жаль, довго не міг тривати, бо телефонічна лінія мусила бути зведена для службового ужитку, бо через свята було прикажане строге поготовля. Все входило в звичайні шляхи, війна тягнулася і тягнеться дальше. Та ми переконані, що наша доля — воля вже вродилася. М. О. („Український Голос.")

Універзал Директорії Української Народньої Республіки.

Іменем Української Народньої Республіки Директорія оповіщає народ Український про велику подію в історії землі нашої української:

3-го січня 1919 року в м. Станиславові Українська Національна Рада Західної Української Народньої Республіки, як виразник волі всіх Українців бувшої австрійської імперії, як найвищий їхній законодавчий чинник, торжественно проголосила злуку Західної Української Народньої Республіки з Наддніпрянською Українською Народньою Республікою в одноцільну суверенну Народню Республіку. Витаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народньої Республіки ухвалила тую злуку приняти і здійснити на умовах, які зазначені в постанові Західно-Української Народньої Республіки від 3-го січня 1919 р.

Від нині зливаються в одно всі части, одірвані одна від одної, Єдиної України: Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна.

Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умірали кращі сини України.

Від нині є єдина незалежна Українська Народня Республіка. Від нині Народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу обєднаними дружними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя її трудового люду.

Дня 22. січня 1919 року у місті Київ. Голова Директорії: В. Винниченко. Члени Директорії: Петлюра, Андрієвський, Макаренко. Член-секретар: Швець.

[Оголошення]. Пошукую інструктора для 4. дітий, з I і III кл. ґімн. і II і IV кл. народної. Платня після умови. Харч і помешкання. Ізидор Ганкевич, парох Дзвиняча, п. Заліщики.

Життя Покуття. Із „Народнього театру ім. Ів. Тобілевича."

Останніми часами діяльність Народнього театру виказує препарні [гарні] успіхи. Виставова секція дала отсі вистави: у грудни мин. року — 28-го, на загальне бажання, в друге „Наталку Полтавку", 29-го комедію Ів. Тобілевича „Мартин Боруля," у січні — 8-го комедію Ів. Тобілевича „Думки," 9-го народню драму М. Старицького „Ой не ходи, Грицю, та на вечорниці...", 14-го знову „Ой не ходи, Грицю," 12-го народню оперетку М. Кропивницького „Перехитрили (12 дочок на видданню)". На всіх сих виставах (з виїмком повторення „Нат. Полтавки") саля „Ґвязди" була переповнена, а для богатьох людий не стало квітків [квитків]. Публика тиснеться до театру, бо в нім і нині ціни зовсім невисокі, а виконання роль над усі сподівання дбайливе. У сім згляді взагалі можнаб [закинути] тільки штучні лаштунки — от і всьо.

Як нам написав Ів. Чупрей у своїй статті про „Народний театр ім. Ів. Тоб.", поміщеній в 2-ому числі „Січового Голосу", — а він ось що пише: „У „Народнім Театрі Тобилевича" зґуртувалися усі найкращі люди Коломиї, в яких є талан артистичний і прямо дива доказують. Театр уже кількома виставами показав, що він зможе якнайкраще розвинутися і причиниться до розвитку нашого драматичного мистецтва, котре ще так низько-низько стоїть. Виконання (штук) було бездоганне. Такі сили, як пп. Пйотровський, Михалєвський, Букоємський, Николишин, Балевич, Каранкевич, а з жіночих сил довголітна артистка укр. театру пані Осиповичева, Юрчакова, Хоміцька, Стадниченко, Молодійка, Стефанівна, дали доказ, що через добре зрозуміння і старанне опрацьовання роль є в силі сотворити вірні типи з нашого народнього життя і не уступають в тім навіть первоклясним заводовим артистам. Наш театр нагадує тепер народний театр „Руської Бесіди" та управи Миколи Садовського. — І вважати, що се лиш початок, коли деякі сили що зжилися зі сценою, і коли ще брак гардероби і приладів і всього…" З недостатків театру Ів. Чупрей зазначив тільки неточність початку вистав і непотрібну виставність жіночих одягів. Як нам відомо, театр почав був уже деякі вистави точнісенько, але неточна публика виявляла з приводу свого цікаве невдоволення. Що до одягу, то почуття умірковання треба би в нашого жіноцтва виховувати спеціяльними лекціями, та що.

У неділю, 26-го січня, виставив театр народню драму на 5 дій Манька „Нещасне кохання". З артистів визначались пп. Юрчакова (Варка), Пйотровський (Семен), Осиповичева (Кулина), Балевичева (Хвеська). Хори під орудою Гната Колцуняка списалися гарно. Взагалі в особі капельника Колцуняка театр набув ту визначну силу, якої совісну і вмілу працю пізнати в майже кожній музичній пєсі, з кождим днем видатнійше. Остання вистава була прощальним виступом наших відомих артисток Осиповичевої й Юрчакової, які після успішного гостовання в Коломиї пересіхали в станиславівський театр. Тепер у „Народнім театрі" остались ще з фахових сил Балевичева й Балевич, які цю вистави чарують публику своїм небуденним голосом. Окрім довгійшого повного альта в Балевичевої замітно ще й визначний драматичний талан.

Відомі сторони театру — се невідповідна саля і недостача декорацій та костюмів. На сором місцевим зможним чинникам, інституція так „великої культурної й народньо-освідомляючої ваги", як „Народній театр", доси кромі слів похвали не одержала ні грошевої підмоги, ні просторої салі. Се факт, який на самосвідомість місцевої влади кидає тінь.

На слідуючу неділю піде „Сватання на Гончарівці", а дальше готуються: „Одруження" Гоголя, „Панна Мара" Винниченка, „Розумний і дурень" Тобілевича, „Хмара" Суходольського. Рухаються теж і другі секції. Літературно-научна секція під проводом знавця драматичного мистецтва проф. М. Роздольського уладжує саме серію відчитів по теорії й історії драми. Перший відчит на тему „Мистецтво взагалі а поезія" відбувся вчера. — У видавничій секції виринула думка видавання театрального літературного квартальника. — Вокальна секція готовиться до концертів у честь Шевченка, Франка і Лисенка. Одним словом, робота приймає ширші розміри, театр стає душею громадянства і в глухоннім, запліснілий город вливає якусь живу думку. А. Степовий.

Управа „Народнього театру ім. Тобилевича" повідомляє, що ізза недуги п. Балевича партію Олексія в „Сватанню на Гончарівці" відспіває в заступстві п. Пйотровський.

Народ собі! Ученці І., ІІ. і ІІІ. року жіночого семінара У. П. Т. в Коломиї зложили на руки директора семінара 2.663·54 (дві тисячі шістсот шістьдесят три кор. 54 с.) з коляди. (В тім датки з Космача: Іван Яблонський 50 К, Іван Кінаш 50 К, Еман. Лисинецький 30 К, Волод. Лисинецький 30 К, Ненівовський 20 К, Петро Сіраджук 20 К, Вас. Уторчук 15 К, Юра Сіраджук 10 К, Лейба Різель 10 К, Герш Гольдштайн 10 К, Я. Раухсерлєр 10 К, Як. Шмерляр 10 К.) В збірці брали участь учениці: Берлад Марія (І р.), Онуцька Вас. І., Дудик Олена І., Голинська І., Шлемкевич І., Запаришок І., Григорович І., Аліман І., Прокопюк І., Берлад Мар. ІІ., Джурджук ІІ., Михайлюк ІІ., Ойдінюк Ольга ІІ., Марія ІІ., Терпиясть ІІ., Глібовіцька ІІ., Залевська ІІ., Ніжинська ІІ., Порхиливна ІІ., Сенюк ІІ., Яшан ІІ., Порайко ІІІ., Іванчук ІІІ., Мельник ІІІ., Бидик ІІІ., Долипюк ІІІ., Біланюк ІІІ., Онуцька Вас. ІІІ. По порозумінню з ученицями дирекція призначила повисші гроші: на бібліотеку учениці в семінарі 100 К; на запомоговий фонд учениць 663·54 К; на боевий фонд 500 К; на поліпшення харчу бідних дітий (сиріт) в захоронці 500. Всім ученицям, що занялися збіркою, складає дирекція щиру подяку.

Анна з Букоємських Брипська і хор. Михайло Брипський зложили гонорар за вінчання в квоті 100 К, які о. Вергун з Дебеславець жертвував на фонд укр. інвалідів.

На український Червоний Хрест: Вол. Виноградник 225 К. На пресовий фонд „Покутського Вістника": Михайло Ґуда 10 К.

Аматорський кружок при читальни „Просвіта" в Кутах зложив на комерсі [вечорницях], який відбувся дня 17. І. с. р. з нагоди святкування зєдинення всіх українських земель, 1000 корон на ранених жовнірів 24 пп. ім. Дорошенка в Коломиї. Отсю дорогою складається всім добродіям, які до того спричинилися, іменем мужви 24 пп. найщирійшу подяку. — За 24 пп. ім. Дорошенка Команда, пор. в. р.

Нова орхестра. Окрім військової орхестри, над якою працює п. Гнат Колцуняк, гуртується ще в тутешнім товаристві українських зелізничників їх власна орхестра.

Віче вчительства в Яблонові. Дня 26. січня с. р. відбулося в Яблонові віче учительства печеніжинського повіта, на якім одноголосно ухвалено резолюції, поміщені в „Пок. Вістнику" Ч. 3. з дня 12. січня 1919. р. При сій нагоді відновлено „Відділ окружної Взаїмної помочи" і вибрано Виділ, в якого склад увійшли найкращі одиниці з помежи учительства сього повіту. Вечером того самого дня уряджено забаву, на якій зібрано 100 К. на фонд будови Народнього Дому в Яблонові. М. Вуджик.

Відділ польського „Червоного Хреста" оглянув на днях у своїм переїзді тутешні шпиталі та табор інтернованих Полмів [поляків]. Польські висляні передали своїм землякам гроші та провірили цензурою письма. У всіх шпиталях і таборі висляні ствердили людяність поведення з бранцями та взірцевий лад.

Ще не перевелися такі! Подаємо читачам зразок урядування духовного провідника укр. народу в час його самостійности: „Зі сторони Уряду парохіяльного посвідчається, що Дмитро Демчук зл. Кулачовець намірає женитись зл. Доцею Івасюков. Обоє суть кругльими сиротами. — Кулачківцы 19.І. 1919. Стефанъ Крушельницький, парохъ." Кацапствуючий напотець гідний публичного напятнования.

Одинокий Москаль у Коломиї — се Лука Спольський, народній учитель. Конскрипційну карту виповнив він по московськи і по думці Вільзона самозначив себе Москалем греко-католицького віроісповідання, а свого сина — Поляком „без опредѣленнаго вѣроисповѣданія". Вольному воля, та тільки [пора] ґаздї Спольскому [чим скорше] перенестися туди, де є московські школи, бо в українській школі наш народ, по думці Вільзона, хоче мати українських учителів…

Міркування Івана Правдомовця.

Добрий політик — то немов та господиня, що одною рукою дає корові траву, а другою з неї тягне молоко.

Народи творять одну велику рідню. (Так балакають пани в Ню-Йорку.) Як що се правда, то заходи о трівкий міжнародній мир є — безвиглядні.

Показується тепер, що чим більше „рука руку миє", тим вони стають брудній.

Хоч би земля стала тисяч раз так великою, як тепер є, то все таки найдеться двоє так великих людей, що для обох не стане на землі місця.

Війна доказала, що деякі люди є всім, тільки не людьми.

Від коли дипльомати лють [п'ють] вино, приказка „у вині правда" втратила своє значіння.