Покутський Вістник

Ст. 2 — ПОКУТСЬКИЙ ВІСТНИК — Ч. 17.

Україна й Антанта (закінчення; початок — на стор. 22)

…[чи має їх бодай одного,] два або три? Зовсім ні. В Київі є правительство. Се Директорія, екзекутива давнійшої Ради, на чолі котрої стоїть Винниченко. Се правительство має армію, якою командує отаман Петлюра. Він виборов собі по всім формам признання союзних держав і пішов так далеко, що згодився переняти часть російських державних довгів. Чомуж отже робиться йому труднощі? Був час, коли Україна мала повну прихильність антанти. Було се з початком літа 1917. Звізда Керенського зблідла, а всі надії вратувати Росію звернулися до Київа, де, як вдавалося, Директорія Ради, з Винниченком на чолі, формувала сильний режім. Але нараз прийшло до великого перевороту. Перетята російськими арміями, які в повнім безпорядку посувалися назад, побачила Україна, що може статися добичею большевиків. Від Антанти не було що ждати помочі. Що було діяти? Директорія рішилася просити Німеччину о поміч, але незадовго стогнала Україна під німецьким ярмом. Щоби укріпити свою владу, настановили Німці на місце демократичного правительства автократичну владу гетьмана Скоропадського, якого підпирали поміщики. Але по розгромі Німців піднялися українські патріоти. Вони прогнали гетьмана, поставили знову владу давнійшої Ради й почали з уступаючими на захід Німцями партизанську війну. Чи позабуде Антанта минуле і знову навяже зносини з Винниченком? Трівожні і ще цілком невияснені події, до яких прийшло з хвилею причалення союзної фльоти в Одесі й перешкодили порозумінню, ще досі зістали непорішеними. Директорію Ради обжаловуеться, що мала зносини з большевизмом. Одначе певним се є, що для большевиків те, що Директорія не звертає на них уваги, й становить причину до ведення з нею боротьби на життя і смерть. Вони забрали їй Катеринослав, потім Харків.

Коли так дальше піде, то Україна буде виставлена на анархію. Та правительству Винниченка роблять ще инший закид. Його демократичні змагання мають перешкоджувати спільній праці з такими людьми, як Денікін, Колчак, Краснов, котрі — як догадуються Українці — хотять привернути старий режім. Але тих людей певно підпомагають такі, котрі все ще носяться з божевільною мрією негайного відбудовання старої Росії. Без сумніву зроблять також увагу, що доля України, яка є частиною давнійшої царської держави, залежить від майбутньої конференції на Княжих Островах. Але колиж збереться сей фантом-конференція? Чи Україна, опинившись між большевиками і Польщею, не буде тут так довго ждати, аж вдруге кинеться в руки Німеччини?

(„Република“.)

Офіціяльне справоздання з V. сесії Окружної Національної Ради.

Сесія відбулася в середу 26. ІІ. с. р. під проводом голови Ради радника Гвоздовича. На заступника предсідателя покликано Дрогомирецького, члена організації Яблонівщини. Секретарював п. Бедзюк. Отворивши сесію, пригадав радн. Гвоздович факт злиття всіх укр. земель, представляючи живо перехід свята злуки. Політичній небозвід покрився хвилево хмарою, бо дня 5. ІІ. заняли большевики Київ. Вони, жадні поживи, тягнуть на хлібну Вкраїну. 6. ІІ. с. р. заключила Директорія договір з антантою в справі спільного ділання проти большевиків. 12. ІІ. признала антанта суверенність України. Антанта зобовязалася довести до згоди на всіх фронтах, на котрих Україна воює. Щоби заключити мир з Поляками, зачалося на пропозицію антанти 24-годинне перемиря на українсько-польськім фронті, котре мало скінчитися 26. ІІ. с. р. о год. 6 рано. Що до внутрішного життя галицької України — належить згадати про творення селянсько-робітничих спілок, до котрих Нац. Рада, як і урядові сфери Н. Р. віднеслися неґативно, тому, що вони своєю діяльностю роздвоювали наші сили. Окр. Н. Р. відкрила власне 6-тижневий курс писарський та торговельний. Основано рівнож філію Інформаційного Бюра Директорії при Окружній Національній Раді в Коломиї для цілого Покуття. Проф. Тимощук обговорює праці Сесії Державної Нац. Ради за час від 4. до 20. лютого с. р., в котрій він брав участь як делєґат Коломийщини. Сесію перервано до 4. марта.

Попередня сесія відбулася під кличем злуки українських земель, що вже й переведено. Тепер інтереси наші спільні й у всіх справах ділати мусимо разом. Директорія, котра находиться тепер у Винниці, рішилася виступити проти большевиків спільно з антантою. Нам треба утворити во виду того сильну армію, бо инакше дальший розвиток нашої держави рішучо неможливий. Міжнародне положення є тепер того рода, що не одну пекучу справу з внутрішнього життя держави муситься відсунути тепер на дальший плян. Народ мусить отже терпеливо ждати дальшого переведення реформи в земельних та робітничих справах, бо тепер проваджується головно діла заграничної політики, а між тим треба заховати лад, спокій і порядок, бо инакше занапастимо свободу. Секретерят поборює тепер величезні трудности, передовсім фінансові. На засіданню Державної Ради зроблено в короткому часі дуже много. Ухвалено дякі важні параграфи, улекшуючі діяльність цивільних судів в цих тяжких часах, ухвалено причинковий закон та закон про підвисшення плати учителям. През. Чернявський — другий делєґат Коломийщини до Державної Національної Ради — доповнив в дечім справоздання проф. Тимощука. Пояснив передовсім, чому до тепер ще Державний Секретарят сповняє свої функції мимо ухвалення злуки з Придніпрянською Україною. Фактичне переведення цеї ухвали вимагає довшого часу. Досі заведено лише в військових справах одностайність. Сесія ця веде свої наради дальше. Пояснив близше, як спеціаліст, вагу виданих законів про судівництво. Др. Левицький — директор Загальної Лічниці — реферує про санітарні відносини в окрузі. Подає до відома, що тепер запанувала дуже пошесть плямистого тифа особливо в Яблонівщині. Поучаючи про обяви і небезпеки инших заразливих хоріб (пранці, скарлатина, холера і т. п.), поучує про потребу і спосіб боротьби з ними. Лічниця, переповнена жовнірами, може лише дуже мало приняти невійскових. Сіщук, референт лісових справ в повіті, подає близші пояснення що до рубання матеріялу на відбудову господарських будинків — знищених війною. Шкільний комісар Витвицький обговорює шкільні справи, порушуючи при тому гірке положення матеріяльне учительства. Ткачук, Венгринюк та Савчук взивають не ділитися тепер на партії, не відновлювати партійних спорів. Промовляв ще др. Стрийський в деяких адміністраційних справах. Що селяни з повним довірям відносяться до своїх делєґатів до Державної Ради, виразом цього були промови селян Ткача та Савчука. Що до весняних засівів пояснення від Повітового Земельного Комісаряту Дутчак. Зібрання закінчив гарною, горячою мовою на загальні пекучі теми Тимощук.

Посмертна згадка.

На Вас завзятці-юнаки, борці за щастя України кладу найкращі думки мої — сподіванки єдині. — М. Старицький.

І не завівся поет у своїх сподіваннях! Як лише проклятий Лях напав на нашу рідну землю, поспішили юнаки-борці за щастя України боронити своєї вітчини. Пішов також в їх ряди син удови Юрко Мельник.

Ревуть гармати, свищуть кулі, палають пожари, паде цвіт укр. народу. Рішається наша будуччність. Велике діло вимагає великих жертв. Не пощадило воно також і Юрка Мельника. Люта доля пожартувала, ворожі ряди зрідила, але й одну з найкращих цвіток скосила. Люблений мужно всім населенням Угнівщини, боровся він мов лев, переважаючу силою ворога. Коли побачив, що провідник кострола зле стріляв, а неприятель напирав зі всіх боків, [став] сам за скорострола і почав мов косою звалювати ворожі ряди. Та при тім положив сам головою. Мов 20-літній дубочок повалився наш [герой].

„Уважайте на кріси!“ — кричав смертельно ранений. Вірна мужва виконала приказ, а як в зад подавалася, входила і його зі собою. В дорозі до шпиталю розпращався він з сим світом. Тіло Його спровадили до Коломиї, а з відси ранним-ранком на 24. ІІ. 1919. р. поклали домовину на віз і повезли до Яблонова, де спочине бідній вдови [син].

З разу віддала Йому послідню пошану лиш одна чета 6. п. п. ім. Мазепи. При вході до Яблонова ожидав Його великий здвиг народа. Прийшли близькі і далекі, щоб заплакати на свіжому гробі молодого героя. Обіцяли укрити могилу зеленим барвінком, а в головах посадити вічну зелену смеречинку.

[Захар Скварко.] Земельна справа. 13. (Дальше).

[Кінцівка ч. 12, з підписом автора:] Ознаки хозяйства трудового такі: а) земельна власність не обовязкова, чи її зовсім нема, наприклад хозяйство може бути хуторським, отрубним, подворним, общинним, артільним, гуртовим і таке инше. 2) Найманим трудом користується рідко, або й зовсім ні. Сіма увесь час працює в своїм хозяйстві, виповняючи чорну роботу. 4) Посемейні наймаються часом на чорну роботу. Такою нормою напр. для Германії 15–20 десят., для Подільської губ. теж коло 20–25 дес., для Полтавської 30–35 десят. пересічно на сімю. — Захар Скварко.

Займаючи аренду землі — не завсігди трафиться, а впрочім — переміщуванє робучих сил і інвентаря на аренду, з одного місця на друге, дуже невигідне. І так затрачується народний капітал і йде марнотратність сил, охоти, енерґії і господарности. — Що по причині переділів і переверсток будова господарських будинків не може підноситися і розвиватися — се річ легко понятна.

7. Або таке: Родичі — пяниці. Діти і родина знають, що через піянство родичів вони не тратять права до земельних участків і не мають інтересу в тім, щоби повздержувати родичів від піянства. Росте і розвивається отже неморальність, марнотратність і лінивство.

8. Общинник, невдоволений одержаним при переділах чи переверстках участком, або задля якоїсь иншої химери, переноситься до міста. Та не скаже собі: „Я мушу чесно дораблятися головою і десятьма пальцями“. Він думає собі так: „Пощо я маю напружитися, мучитися і роздумувати над тим, якби то виробитися на промисловця, купця або хочби доброго робітника і т. д. Як можна — так перемаркирую «бродягом» до нових переверсток, а тоді верну до села і знов дістану добрий участок“.

9. Численність дітий в родині не впливає при переділах на величину участків. Менше чи більше число дітий в ріжних родинах дістають при переділах звичайно по рівномірній пайці. Та, звичайно, чоловік господарчий і мислячий має більше затруднений ум. А затруднений ум, духова праця — як се виказує наука і статистика — та жура, пр. за вихованнє і забезпеченнє дітий, ділає чоловіка менше плодним. Тимчасом пусті та за те свобідні голови з „широкою русскою натурою“ „вживають сьвіта“ по законові: „ростіте-множітесь“, і за те при переділах дістають премію…

Економісти в краях центральної і західної Европи бачать в общинах середньовічну хліборобську систему, а деякі з них кажуть, що община допровадила хліборобство в Росії до руїни. Навіть самі російські вчені, як Чічерін, Сергієвіч і Мілюков, заявили, що російську общину сотворила система урядової політики: абсолютизм, царат та кріпацтво. Не вірили в те Кочаровський і Кауфман, які казали, що община творилася по причині земельної тісноти. Та се знов видається неімовірним, бо коли в р. 1917 було в Росії 140 міліонів душ, а в 1861 р. 59 міліонів душ, то хиба в XV. віці, коли зачались творити російські общини, не могло бути в Росії земельної тісноти.

Т. зв. западники — (прихильні захід. культурі) — бачать в общині докази культурної одсталости Росії і кажуть, що община в Росії зникне з часом таксамо, як зникла в західних краях. К. Кавтський в згаданім на початку творі сказав, що російська общинна господарка находиться на ступні середних віків. Російські соціал-демократи, марксісти, ставляться вороже до общини, кажучи, що вона задержує технічний поступ, консервує екстензивну господарку і не має нічого цінного в собі.

Урядовим указом з 9. грудня 1906, а відтак законом, ухваленим думою з 14. червня 1910 (за Столипіна), позволено ділити общинні землі на приватно-індівідуальну власність. Установлено земельні комісії — (в р. 1910 працювало в них 5120 землемірів), які на зголошення селян переводили поділ земельних общин. Від 1906 до кінця 1914 р. на 12 міліонів селянських господарств — (не всі общинні!) — зголосилося до виділення з общин 2,816.483 господарств. Комісії не були в силі дати собі раду з полагоджуваннєм зголошень. Се свідчить мабуть виразно, що селяни бажають визволитися з неволі общин. Найбільше приватно-індівідуальних господарств виділено в українських ґуберніях, де селяни настроєні більше індівідуалістично — (їх приповідка: „що гуртове, те чортове“).

Російські славянофіли і консервативні правительства відносилися прихильно до общини; ті останні тому, будьтоби община не допускає до пролетаризації селян і до поширення серед них соціялістичних ідей. (О скільки се правда — показала революція). Демократичнійші правительства (пр. Столипіна) були т. зв. гадки, що в общинах містяться жерела нігілізму і завязки комунізму, а земельні переділи і переверстки не допускають до виплекання в селянах любови до землі і ослаблюють в них почуттє і понованнє всякої власности.

Якраз головно з тих останніх причин община мала і має оборонців в партії соціял-революціонерів і т. зв. „большевиків“, які з тої гадки, що через общини Росія стоїть близше до соціялізму ніж західна Европа. Одначе здається, що російські общини мають в хліборобстві подібні основи, як мали в ремеслі і промислі середновічні цехи, які відтак були розбиті мануфактурою в окремих майстернях. Отже як можна бути того гадки, що через цехи здійснився б соціялізм. Задля повисшої політично-партійної теорії накидається менше або більше насильно селянам на Україні соціялізацію землі на праві „переділних общин“, а в большевицькій Росії націоналізацію землі на праві комунізму*).

*) Латинське слово „комуніс“ значить: спільний, спольний. Соціялізм змагає до економічної спільности користовання (nutzbar) річий і середників продукції, а комунізм іде ще дальше і змагає до всесторонньої економічної спільности і рівности, навіть що до споживання, без огляду на соціальні ріжниці і відносини між людьми. Anton Menger: Neue Staatslehre, Jena 1906.

(Дальше буде).